Поки вона спала

Частинна пʼята

Це був дощовий вечір, коли світ здавався трохи м’якшим — і водночас тривожним. Коли земля важка, повітря пахне іржею, а мовчання — ніби грім перед бурею.

Амбулаторія вже була порожня. Анна залишилася працювати з історіями хвороб. Лампа кидала тепле світло на стіл, а в кутах повзла тінь.

Степан постукав у двері, але не чекав відповіді — просто зайшов.

— Пізно. Ти ще тут?

— Ти теж, — сказала вона, не підводячи голови. — Щось трапилось?

— Я… не можу спати. Втомлений, але всередині — тривога. Знаєш таке?

Анна підняла на нього погляд. Так, вона знала. Занадто добре.

— Коли мозок кричить, а тіло вже здалось, — прошепотіла вона. — Знайомо.

Він сів навпроти. Обидва мовчали. За вікном дощ бив по підвіконню, як годинник смерті.

— Іноді, — він нарешті сказав, — я думаю, що деяким людям не варто знати правду. Вона не лікує. Вона ламає.

— Але ми ж лікарі, Степане. Ми не можемо брехати.

— Ми не завжди кажемо все.

Його голос звучав спокійно, майже відсторонено. Але в його очах — щось промайнуло. Не злість. Не біль. Щось… контрольоване.

Він нахилився ближче, і тоді — несподівано — торкнувся її долоні.

Анна здригнулась. Не від дотику — від думки, яка промайнула раптово: я нічого про нього не знаю.

Але вже було пізно.

Він усміхнувся.

І вона усміхнулась у відповідь.

Темний Лист Кохання

Подобається

#1192 в Детектив/Трилер
#6999 в Любовні романи

У тексті є: вбивство, вбивство незнайомці, вбивство та кохання

Відредаговано: 28.06.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись