Глава 15

Він тягнув мене у темряву — ту саму темряву, якої я так боялася в дитинстві. Я знала: жаліти він не стане.

Я дряпала нігтями підлогу, намагаючись вхопитися хоча б за щось, вирватися, втекти, але темрява лише густішала.

Я зрозуміла, що він тягне мене до тієї кімнати, в якій я прокинулася. Але мами ніде не було — і це лякало.

— Де мама?.. — мовила я. — Де мама, чортів сучий син??

Він мовчав. Лише його зловісний сміх лунав відлунням у цьому, здавалося, нескінченному просторі.

Я намагалася вдарити його другою ногою, чи хоча б торкнутися, але мої дотики не доходили до нього.

Батько заволік мене до кімнати, відкинув убік. Поки я намагалася встати, він зачинив двері.

— Люба моя донечка… Ми ще зустрінемось. Але наступного разу — вже по-справжньому.

Його сміх — такий дикий, божевільний — накрив мене з головою. Я закричала, закрила вуха, але він лунав так, ніби прямо в моїй голові.
— Ліка! Прокинься!

Я підскочила на сидінні машини. Вся мокра, волосся липло до чола, губи були такі сухі, що боляче було ними ворушити.

Нік не зводив з мене очей.

Ми обидва були напружені до неможливого. Я — через цей дивний сон, а він?..

— Сон дурний, забудь. Ти чого такий напружений? — спитала я.

Нік зам’явся. Його очі ледь помітно бігали туди-сюди. Я бачила: він про щось мовчить і не хоче розповідати.

Я вирішила його не чіпати й взяла телефон.

 Судячи з усього, їхати нам було недовго, тож поки є вільний час — відповім хоча б на повідомлення.
І перше, за що вчепився мій погляд, — повідомлення від Андрія. Годину тому.

«Ліка, привіт, як ти?»
«У тебе все добре?»
«Може, зустрінемось?»

Зустрінемось?.. Я справді за ним сумую. Він мій найкращий друг. Але чи безпечно зараз мені взагалі відходити від Ніка?..

— Хто тобі там пише? — буркнув хлопець.

— Не твоя справа, — відповіла я. — Я сьогодні поїду в центр. Ненадовго.

— Я відвезу.

— Ні! Тобто… ні, дякую. Я сама, — відмахнулася й посміхнулася йому занадто мило.

От дурепа, — подумала я.
Але Нік промовчав. Нічогісінько не сказав. І це було дивно.

Не думаючи більше й секунди, я погодилася на зустріч з Андрієм.

І ось я вже вдома у Ніка. Скинула Андрію адресу. Повністю готова, і з хвилини на хвилину він приїде.

А Нік ніби з ланцюга зірвався: бігає по квартирі, комусь дзвонить, щось шукає.
І за хвилину до того, як приїхав Андрій, Нік сказав, що їде по справах.

— Куди?

— Не твоя справа, — скривився Нік, показав мені язика й пішов.

— Круто… Я в захваті..

Друзі, добрий вечір!
Я бачу, що перегляди по тихеньку ростуть,але ні коментарів нічого. Якщо вам цікава ця історія, і мені варто її продовжувати - напишіть, мені буде дуже приємно, і продовження буде виходити частіше!
Гарного вечора!