Вона відчувала більше, ніж могла витримати. І мовчала довше, ніж варто було. Вона була тією, хто залишався. Навіть тоді, коли вже потрібно було йти.
Але більше так не має бути, подумала я і вирішила змінити все, навіть стерти все і почати все з початку….
Хоча чи був це початок? Чи можливо кінець? Я вже не розуміла.
Бо моє серце було спустошене настільки, що моя душа жадала лише спокою і годин тиші. Я вперше,за довгі роки, не могла вимовити ні слова, не те що не могла, не хотіла. Я не хотіла нічого, що має бути відчутим моїм серцем, розумом, душею….
Це шалене і розбите дівчисько, я - Крісті, і це можливо не найромантичніша історія, яку ви коли небуть читатимете, (Хоча я добіса вважаю її романтичною….)
але ж кохання нас вчить, нас лікує і нас знищує час від часу. Я так думала правда, довго думала саме так….
Поки одного дня я зрозуміла: якщо я не піду — я зникну.