Не все без гріха

Люсі лежала на ліжку, намагаючись зосередитися на думках. Вона не досягла розлучення, але її таємні зустрічі з чоловіком, якого підібрала мама, ставали все більш важливими. Того, кого вона ніколи б не назвала “кандидатом у чоловіки” відкрито, вона бачила таємно. Кожна зустріч була як маленький виклик, як спроба відчути, що життя не закінчується на одному розчаруванні. І три тижні Люсі ретельно приховувала свої походи. Але вона, мабуть, недооцінювала Еріка. Він завжди помічав більше, ніж здавалося, навіть коли мовчав. І через три тижні він дізнався. Не через листи, не через розмови з друзями, а завдяки власній інтуїції, яку Люсі завжди вважала надто гострою. Звичайно, скандалу не було. Ерік не любив галасливих сцен. Ні, він вирішив, що покарання має бути тихим, стриманим і водночас невідворотним.

В один із вечорів, коли Люсі вже розслабилася після дня, він порушив договір про кордони, увірвавшись у спальню без попередження. Люсі здригнулася від несподіванки. Її серце прискорено калатало, а тіло відчуло суміш страху й готовності. Вона миттєво сіла на ліжку, спостерігаючи за чоловіком, який стояв у дверному отворі. Його очі горіли похмурим вогнем, дихання було важким, а руки інстинктивно стиснулися в кулаки.

— Що таке? — ледве змогла промовити Люсі, намагаючись зберегти спокій.

Ерік майже прогарчав: — Ти що, думаєш, я не в курсі про твої шашні, дружино? Його кроки були рвані, кожен — як удар, що наближався, і Люсі миттєво зрозуміла: він не просто розлючений. Він вирішив показати, що ніхто не сміє порушувати межі, які він сам встановив.

— Ерік, ти знаєш, що... — почала вона, але він різко схопив її за руку. Пальці Еріка впиваються в шкіру, і Люсі відчула біль і страх одночасно. Його дихання стало ще важчим, а очі палали диким вогнем, який неможливо було ігнорувати.

— Знаю? Так… Я знаю, — прошипів він прямо в обличчя, — і тепер ти дізнаєшся, чому мене не можна змінювати. Без жодних слів він різко перекинув її через плече.

Серце Люсі стискалося від несподіваного руху, а світ обертався, коли вона на мить відчула повну втрату контролю.

— Ми їдемо додому. Зараз же.

Її протест зупинився на губах. Слова застрягли, розчинені в шаленстві, що виходило від Еріка. Він йшов до дверей, не випускаючи її з рук, як трофей і як нагадування: правила встановлені не для обговорення.

Люсі схопилася за його сорочку, ніби хотіла утримати хоч щось, що нагадує про її власність, про її свободу. Очі мимоволі звернулися до ліжка — до того місця, де ще кілька хвилин тому вона відчувала себе господинею, а тепер воно здавалося чужим і недосяжним.

— Адже ми вдома, Ерік! — її голос тремтів, але в ньому все ще було відчуття глузування й опору.

Ерік стиснув її сильніше. Його руки обіймали її, немов хотіли поглинути, зруйнувати будь-який простір між ними. Тіло Люсі здавалося пружиною, готовою випрямитися й вирватися, але пальці Еріка, що впивалися в тканину сорочки, не давали жодного шансу.

— Ти називаєш це домом? — прошипів він тихо, але у його голосі вирувала така глибока, ледь стримана лють, що Люсі відчула холодок по спині.

— О ні, люба, будинок — це де я. І саме туди я тебе й везу. Він різко розвернувся і кроками, що грюкали по підлозі, рушив до дверей. Люсі ледве трималася на ногах, страх і розгубленість кружляли головою. Його голос, який ледь долинав з-за спини, був холодним, але кожне слово, як вирок:

— І якщо спробуєш брикатися, з тебе штани зніму прямо в машині.

Вперше за тривалий час Люсі відчула, що страх може взяти гору. Її тіло завмерло, очі широко відкрилися, а думки розсипалися на дрібні осколки. Вона не знала, що робити, куди бігти і чи є куди бігти. Його присутність здавалася не просто фізичною — вона випромінювала невблаганну силу, яка стискала груди.

Минуло кілька секунд, перш ніж вона зрозуміла, що вже не в його квартирі, а в машині. Спогади про шлях розтягнулися в голові, але все одно здавалися не реальністю. Лише коли Ерік кинув її на ліжко свого дому, Люсі знову повернулася до свідомості. Вона здригнулася і подивилася на нього.

Ерік навис над нею, його тіло повністю прикривало її від погляду світу. Люсі відчула, як кожен його рух, кожен подих і кожне м’язове напруження передають його рішучість і силу. Він схопив її за зап’ястя і різко зв’язав їх над головою своєю краваткою. Пальці Люсі тремтіли, тканина впивалася в шкіру, а серце калатало так, що, здавалося, його почує кожен у кімнаті. Він натиснув усім тілом на неї, змушуючи відчути повну безпорадність, а потім різко відсторонився. Пальці Еріка зчепилися з пряжкою ременя, він розв’язав її швидким рухом, не випускаючи із погляду її реакції.

— Спочатку покарання, — хрипко промовив він, — Потім ти благатимеш мене про прощення.

Люсі відчула, як хвиля паніки накриває її, але водночас всередині виникло дивне, неприємне хвилювання. Вона знала, що його методи — це гра влади, гра, де кожен рух, кожне слово було ретельно розраховане. Вона відчула власну безсилість і зрозуміла, що тепер всі її хитрощі і секрети стали надбанням Еріка. Він нависав над нею, дихання стало важким, і у хвилину тиші вона могла почути власне серце. Її тіло напружилося, готове до боротьби, але розум підказував, що поки що вона не має шансів. Його очі пильно стежили за кожною її реакцією, кожним рухом, що видавав страх або непокору.

— Ти думаєш, що можеш мене обдурити? — спитав Ерік тихо, але у голосі була така вага, що слово “ні” здавалося беззмістовним. — Ти думала, що я не помічу? Що ти зможеш ховатися? Люсі лише мовчки дивилася на нього, відчуваючи, як лють і владність Еріка переплітаються з якоюсь дивною прихованою тривогою.

Люсі смикнула руками перевіряючи. Вона різко чомусь захотіла заплакати. Він стиснула губи і подивилася на нього. Вона спустила погляд на його штани. Вона не знала, що їй робити.

 Ерік різко завмер, побачивши твою реакцію. Його очі на мить пом'якшилися, але відразу знову стали крижаними. \