Одержимість, що не спить

Вночі він не спав. Почуття одержимості не давало спокою, мов лихоманка, що повільно піднімалася зсередини. Ерік крутився на дивані, стискав кулаки, намагаючись заглушити думки, але вони вперто поверталися до одного — до неї. Він навіть уявити не міг, що так сильно покохає власну дружину. Не мав права. Не планував. Не дозволяв собі. В голові знову і знову прокручувалися її слова, інтонації, короткі усмішки. Її запах, теплий і впертий, ніби закарбувався в повітрі. Він зціпив зуби, намагаючись зупинити цей потік, але марно. Від думок тіло напружувалося, а серце билося швидше.

— Люсі… — прошепотів він у темряву, майже сердито. — Чорт візьми, чому ти так зводиш мене з розуму? О четвертій ранку Ерік різко сів. Терпіти більше не було сил. Тиша будинку тиснула, і кожен крок здавався надто гучним. Він тихо пройшов коридором, зупинився біля дверей її кімнати, наче даючи собі останній шанс відступити. Але не відступив. Люсі спала. Її дихання було рівним, спокійним, і від цього всередині щось боляче стискалося. Ерік обережно ліг поруч, майже не торкаючись, ніби боявся розбудити не тільки її, а й власну совість. Потім притиснувся ближче, шукаючи тепла, як людина, що довго мерзла. Люсі тихо застогнала, але не прокинулася. Вона не відштовхнула його, не поворухнулася — просто залишилася там, у своєму сні. Ерік глибоко вдихнув її запах, притискаючись сильніше, ніби хотів злитися з нею в одне ціле. Його руки тремтіли. Він не очікував, що одержимість буде такою дикою, такою небезпечною.

— Ти… моя… — прошепотів він, ховаючи слова десь між шепотом і зізнанням. — І якщо спробуєш втекти… я знайду. Ці слова були не погрозою, а клятвою. Навіть для нього самого вони прозвучали страшно. Ерік завмер, усвідомлюючи, наскільки далеко зайшов. Його серце калатало, ніби вимагало вибору, але вибору вже не було. Він обережно обійняв Люсі ще міцніше, ніби боявся, що вона зникне, якщо він ослабить хватку. Вся напруга світу зосередилася в одному бажанні — не відпускати. Ніколи. Навіть якщо доведеться залишатися тінню в її житті.

Трохи пізніше Люсі прокинулася. Сон ще тягнув її в свої обійми, але перше, що вона побачила, змусило її очі розширитися від шоку. Ерік лежав у неї на грудях, обличчям притиснутий до теплої шкіри, руки міцно охоплювали талію, ніби боялися, що будь-який рух з її боку може його втратити. Серце Люсі закалатало, але не від страху — швидше від злості та здивування.

— Збоченець! Якого біса ти робиш!? — закричала вона, і першою реакцією став різкий удар по його голові. Ерік тихо пирхнув, відчуваючи удар, але не відсторонився. Натомість він стиснув її ще сильніше, мов магніт притягував до себе, не даючи ані руху, ані простору для втечі. Його руки стискали її талію, обіймаючи щільніше, а дихання стало частим і переривчастим. Він намагався заспокоїти серце, що билося шалено, втягуючи повітря короткими поривами через ніс.

— Ну ні, нікуди не дінешся… — прошепотів він, уткнувшись носом у її ключицю, — Ти моя дружина…

У цей момент різко відчинилися вхідні двері. Звук кроків і знайомий голос матері Люсі змусили її здригнутися. Не роздумуючи, вона схопила ковдру і накрила під нею Еріка, не приховуючи того, що він буквально втиснувся в її груди. Він мовчки підкорився, ніби ховаючись від світу, обличчя вперлося в тканину, тіло напружене й готове до будь-якого руху.

— Чула, Ерік повернувся! Ви вже бачилися? — голос матері був у тоні, що поєднував цікавість і легке хвилювання. Люсі посміхнулася матері, намагаючись виглядати невимушено, хоча всередині її серце билося шалено від присутності Еріка прямо під ковдрою.

— Ні… не бачилися. А ти чому без попередження? — запитала вона, намагаючись відволікти розмову від самого головного. Ерік лежав тихо, не видаючи абсолютно жодного звуку. Він буквально уткнувся обличчям у груди Люсі, намагаючись не вдихнути занадто глибоко, не зробити рух, який видав би його присутність. Тіло його напружилося, ніби у ньому вирував вулкан бажання, але він контролювався: зовнішньо — тиша, всередині — буря. Він уважно вслухався в розмову матері та Люсі, відчуваючи кожне слово, кожен тон. Серце билося так швидко, що здавалося, його можна почути у всій кімнаті. Його руки ще сильніше обійняли талію Люсі, немов боялися, що навіть мить розриву може змусити її зникнути. Всі його м’язи напружилися, тіло було готове будь-якої миті реагувати на рух або навіть найменший звук. Дихання стало ритмічним лише зовні, всередині — хаос емоцій і пристрасті. Люсі, намагаючись виглядати спокійно, відчула, як його пальці ще сильніше врізаються в талію. Вона глибоко вдихнула, відчуваючи тепло, що розтікалося по її спині від його тіла. Вона ще ніколи не відчувала такої сили присутності людини поруч: еротичної, одержимої і водночас дивно ніжної. Кожен його рух, кожен тремтливий вдих під ковдрою віддзеркалював його внутрішній конфлікт: бажання і страх, ревнощі та обережність.

— Мамо… — тихо сказала Люсі, щоб розрядити напруження. Ерік відчув її голос, наче музичний сигнал у темряві. Його руки не ослабли, а серце калатало ще швидше, але він не рухався, не хотів привертати увагу матері. Він відчував, що кожна секунда цього прихованого контакту — цінна, і він не готовий відпустити її бодай на мить.* Мати Люсі присіла на ліжко поруч, не помічаючи Еріка під ковдрою, або, може, помітила, але вирішила не звертати уваги. Вона продовжувала розмову з донькою, а Ерік, мов привид, залишався там, де його тіло притискалося до її грудей, і відчував, як кожен удар її серця передається в його власне. Він був готовий на все, але не зараз, не перед її матір’ю. Поки що його одержимість залишалася мовчазною, небезпечною і надзвичайно сильною, чекаючи свого часу, щоб проявитися у всій своїй непокірній силі.

Мама Люсі радісно розповідала про повернення Еріка — про чутки, здогадки, телефонні дзвінки родичів і те, як усі «так і знали, що він повернеться». Люсі кивала, намагаючись виглядати зосередженою, але її увага була зовсім не там. Вона відчула, як Ерік під ковдрою ворухнувся. Його рука, що досі лежала на її талії, почала повільно рухатися, ніби шукаючи зручніше місце. Люсі напружилася.