Еліза Беннет
Я щойно переодягнулася й збиралася лягати спати, коли телефон завібрував.
Невідомий номер.
Я насупилася.
Невідомий номер:
Гарна сукня сьогодні.
Я завмерла.
Наступне повідомлення надійшло майже відразу.
Твій новий хлопець, схоже, дуже тебе оберігає.
Мої пальці похололи.
Я перечитала слова.
Потім ще раз.
Звідки ця людина знала, де я була?
І хто це взагалі?
Я написала:
Хто ви?
Відповідь прийшла за кілька секунд.
Людина, яка знає Адріана Волша набагато краще, ніж ти.
Моє серце забилося швидше.
Що вам потрібно?
Три крапки з'явилися майже відразу.
Зникли.
З'явилися знову.
А потім я отримала повідомлення, від якого в мене перехопило подих.
Ти справді думаєш, що він розповів тобі всю правду про себе?
Я відчула, як у грудях щось стискається.
Адріан.
Його слова кілька днів тому.
«Я боюся, що одного дня ти дізнаєшся про мене щось таке, після чого більше ніколи не захочеш мене бачити».
Тоді я думала, що він просто боїться кохання.
А тепер…
Телефон знову завібрував.
Запитай його, чому він насправді звернув на тебе увагу.
Я перестала дихати.
Наступне повідомлення було ще коротшим.
І запитай, що сталося з дівчиною, яку він кохав до тебе.
Я відчула, як у мене похололи руки.
Дівчина?
Адріан ніколи не розповідав мені про колишні стосунки.
Я знала лише те, що він не любив говорити про минуле.
Але це не означало, що він щось приховував.
Правда ж?
Я схопила телефон і відкрила наш чат.
Мої пальці завмерли над клавіатурою.
Я хотіла запитати його.
Хотіла почути його голос.
Хотіла, щоб він сказав, що це все якась дурна гра.
Але натомість я побачила повідомлення, яке він надіслав мені п'ять хвилин тому.
Адріан:
Ти вже вдома?
Я дивилася на ці слова, відчуваючи, як у мені борються дві частини.
Одна хотіла негайно зателефонувати йому.
Інша боялася почути відповідь.
Я написала:
Так. Уже вдома.
Він відповів майже миттєво.
Добре. Відпочивай, красуне. І напиши мені, якщо щось знадобиться.
Я заплющила очі.
Як можна було сумніватися в людині, яка лише кілька годин тому тримала тебе в обіймах так, ніби ти була для неї найважливішою людиною у світі?
Як можна було повірити незнайомцеві, який надсилав дивні повідомлення?
Але якщо це була правда…
Я не хотіла навіть думати про це.
Я знову відкрила повідомлення з невідомого номера.
І раптом помітила, що там є ще одне.
Воно надійшло хвилину тому.
Елізо, якщо ти не хочеш знову пережити те, що сталося з Даніелем, не довіряй Адріану Волшу.
Я відчула, як земля ніби зникає з-під ніг.
Я повільно опустилася на край ліжка.
Ні.
Ні, це не могло бути правдою.
Адріан не був Даніелем.
Він не був схожим на нього.
Він був іншим.
Принаймні я хотіла в це вірити.
Телефон завібрував ще раз.
Цього разу на екрані з'явилося ім'я, яке я боялася побачити.
Даніель.
Повідомлення складалося лише з одного речення.
Я ж попереджав тебе, Елізо. Ти завжди обираєш не тих чоловіків.
Я різко підвелася.
Підійшла до вікна.
На вулиці було тихо.
Надто тихо.
І тоді я помітила чорну машину, припарковану навпроти мого будинку.
Її фари були вимкнені.
Але я знала, що хтось сидить усередині.
Мій телефон задзвонив.
Адріан Волш.
Я дивилася на його ім'я, відчуваючи, як серце шалено калатає.
Я хотіла відповісти.
Хотіла почути його голос.
Але мої пальці не рухалися.
Тому що раптом я зрозуміла найстрашніше.
Я вже починала його кохати.
А отже, тепер у нього була можливість розбити мені серце.
Я повільно прийняла виклик.
— Елізо? — голос Адріана був тихим, але стурбованим. — Ти чому не відповідала на повідомлення?
Я ковтнула клубок у горлі.
— Адріане…
— Щось сталося?
Я заплющила очі.
І поставила єдине запитання, яке тепер мало значення.
— Хто та дівчина, яку ти кохав до мене?
На іншому кінці запала тиша.
Така довга, що я почала чути власне серцебиття.
— Елізо, — нарешті промовив він.
Його голос змінився.
Став холоднішим.
Напруженішим.
— Звідки ти про неї знаєш?
І в ту мить я зрозуміла.
Це не була вигадка.
Така дівчина справді існувала.
Адріан мовчав ще кілька секунд.
Потім тихо сказав:
— Послухай мене уважно. Не відповідай більше на жодні повідомлення з незнайомих номерів. І в жодному разі не виходь зараз із дому.
Моє серце завмерло.
— Чому?
Я почула, як він важко видихнув.
— Тому що людина, яка тобі пише, не та, за кого себе видає.
— Адріане, що відбувається?
Він не відповів відразу.
А потім сказав те, що змусило мене похолонути.
— Елізо, я їду до тебе. І цього разу я розповім тобі всю правду. Навіть якщо після цього ти мене зненавидиш.
#703 в Сучасна проза
#445 в Молодіжна проза
романтика, багатий хлопець і звичайна дівчина, ревнощі та таємниці
Відредаговано: 15.11.2026