Глава 1

Музика була першою.
Вона з’явилася не ззовні — ніби народилася всередині повітря, м’яка, тепла, трохи знайома.
Потім прийшло світло.
Сад розкрився навколо Соломії поступово, як сторінки, що самі перегортаються: високі дерева, доріжки з теплих каменів, повітря, наповнене вечірнім золотом.
І Роман.
Він стояв поруч так, ніби завжди був тут.
— Ти знову запізнилася, — сказав він із легкою усмішкою.
Соломія усміхнулася у відповідь, навіть не ставлячи під сумнів, що він тут.
— Це ти прийшов раніше.
Він простягнув руку.
І щойно вона торкнулася його пальців, музика стала ближчою.

Живою.
Вони почали танцювати.
Вальс.
Рухи приходили самі, ніби тіло вже знало цей ритм раніше за думки. Сад обертався навколо них повільно, світло ковзало по траві, і все здавалося правильним.
Наче іншої реальності ніколи не існувало.
Соломія засміялася тихо, майже непомітно.
— Тут завжди так… спокійно, — сказала вона.
Роман не відповів одразу.
Його погляд на мить затримався десь поза нею.
— Поки що, — тихо сказав він.
Музика збилася.
Ледь помітно.
Соломія спіткнулася в ритмі, але він підтримав її, не даючи впасти.
— Щось не так? — запитала вона.
Роман не одразу подивився їй в очі.
— Чуєш вітер?
Вона прислухалася.
І тільки тоді зрозуміла — сад змінився.
Повітря стало важчим.
Світло тремтіло.
Небо темнішало, хоча сонце ще мало б бути тут.
— Це просто хмари, — сказала вона швидко.
Але навіть у її голосі не було впевненості.
Вітер прийшов різко.
Не як погода.
Як удар.
Соломія міцніше стиснула руку Романа.
— Ні… не зараз.
Він дивився на неї спокійно.

Занадто спокійно.
— Ти ще не навчилася зупиняти це, — сказав він тихо.
— Що саме?
Музика обірвалася.
І світ зламався.