Розділ 9

Розділ 9

Юшка кипіла, і пара від неї змішувалася з димом, що трохи ішов і в камбуз всередину, не весь витягувався назовні спеціальною трубою. Я стояла, ледве дихаючи, вся мокра, брудна і страшенно виснажена. Руки боліли, спина нила, а під нігтями чорніла огидна суміш піску та жиру.

Саме в ту мить, коли я гадала, що маю ще хоча б хвилинку, у двері гучно гримнули. Не постукали, в саме забахкали кулаком.

— Агов, камбузнице! Година минула! Їсти давай!

Я здригнулася і ледь не скрикнула. Двері з високим скрипом прочинилися, і на порозі виріс величезний бородатий пірат, якого я раніше не бачила. Він був без сорочки, і навхрест його волохатих груди висіла широка шкіряна перев'язь із ножем. Він окинув мене презирливим поглядом, потім перевів очі на казан і голосно та огидно втягнув носом повітря.

— Пахне смачно! — прогарчав він. — Давай, неси сюди, на палубу! Всі голодні!

Він простягнув руку, мабуть, очікуючи, що я дам йому миску прямо зараз. Але в моїй голові крізь пелену втоми й страху пробилися слова Журнея про те, що капітан їсть окремо, і я повинна занести йому сніданок особисто в його каюту. Ага, ще й про коханку капітана говорив, якусь Сандрену!

— За... за... зачекайте! — пропищала я, трохи заїкаючись і задкуючи до печі. — Капітан... Е-е-е... Я маю спочатку віднести сніданок капітану!

Пірат звузив очі. На мить мені здалося, що він просто увійде і забере те, що хоче. Але, вочевидь, авторитет капітана був дуже високим, і його боялися навіть такі страшні і грізні пірати, як цей бурмило.

— Ну, то ворушися, дівко! — гаркнув він, не відходячи від дверей, а спираючись плечем на одвірок і схрещуючи руки на грудях. Він збирався спостерігати за тим, що я робитиму. — Хлопці голодні, як акули. Якщо їжа буде погана, вони тебе саму в цей казан кинуть і зварять!

Я геть не злякалася його погрози, тому що боялася зовсім іншого. Мене охопив новий напад паніки, але стосувався він того що я не маю у що налити то чортову юшку! Смачна чи несмачна — то вже було друге питання, головне, що я їжу приготувала! І тарілки! Мені потрібні були тарілки для капітана! І для тієї Сандрени. Дві. І ложки!

Якось я і не подумала, що капітан, напевно, все-таки не їсть із таких страшних тарілок, що знаходилася тут, на камбузі. Можливо, у попереднього кока був для нього якийсь особливий посуд. Але тоді мені це навіть в голову не прийшло. 

Я кинулася до купи брудного посуду, яку раніше згребла в куток. Частину з нього я вже трохи помила. Витягнула дві більш-менш пристойні на вигляд полив'яні миски, які не мали тріщин, і дві ложки, що здавалися срібними, хоч і були чорні від бруду.

— Чорт, чорт, чорт.., — шепотіла я собі під ніс. У голові крутилися ще більш непристойні лайливі слова, але я себе стримувала. Тепер розуміла батька, який інколи, коли ми не бачили і не чули, лаявся досить негарно. Я кілька разів була свідком таких негарних, як мені здавалося, моментів. Ще й засуджувала його, дурна. Правда, нікому не розповідала. Але тепер знала, що бувають ситуації, у котрих без лайки не обійтися...

Я знову кинулася до столу. Схопила жменю піску, хлюпнула води і почала несамовито терти. Я терла так сильно, що шкіра на долонях, здавалося, горіла. Я мусила зробити їх хоч трохи чистими, бо не могла віднести капітану юшку в брудному посуді! Пірат у дверях гигикнув, спостерігаючи за моєю метушнею.

Нарешті, сполоснувши миски чистою водою з діжки, я кинулася шукати тацю. Знайшла якусь погнуту, мідну, що валялася під столом. На ній були зелені плями і засохлі рештки чогось темного. Добре подраївши і її піском, я протерла тацю найчистішим краєм своєї спідниці, бо ганчірки всі були страшенно брудні. Та й спідниця моя теж уже стала схожа на ганчірку після години перебування тут.

Коли я наливала в тарілки юшку, то мої руки тремтіли так, що я ледве тримала черпак. Знайшла його у тій самій купі біля столу.

А от сама юшка. Ну, вона була... гм... ріденька. Кілька шматків картоплі, моркви і жорсткого м'яса плавали у каламутному бульйоні. Напевно слід було додати побільше картоплі, моркви та всього іншого. Крім того сюди не завадило б ще якихось спецій для запаху та смаку. Але де вони знаходяться, я не знала. Ох, ця юшка навіть близько не була схожа на те смачне та густе вариво, що готувала моя мама! Найбільше рідина, яка знаходилася в казані, була схожа на помиї. Але все-таки вона була схожа також і на юшку, пахла смачно і була гаряча. 

Я налила дві миски, поставила їх на тацю, поклала поруч вимиті ложки, взяла тацю в руки. Вони одразу ж затремтіли і юшка трошки вихлюпнулась із мисок, обпікаючи мені пальці.

— Я готова, — промовила я, боячись підвести очі на жахливого пірата біля дверей.

— Ну, то йди, — він ліниво відсторонився від одвірка, даючи мені пройти.

Я зробила глибокий непомітний вдих і ступила за поріг, на палубу, і мало не впустила ту тацю з рук, так і завмерла біля порогу.

Якщо в камбузі було тихо, і я майже не чула того, відбувається назовні, то тут панував гамір. Десятки пар очей миттєво втупилися в мене. Майже всі матроси зібралися недалеко від камбуза на палубі, очевидно, чекаючи сніданку. Вперше я побачила і кількох жінок, що сиділи окремою групкою біля борту. Одягнених дуже незвично і, я б сказала, не дуже пристойно. І всі, буквально всі дивилася на мене, замурзану, мокру від тої води, що вихльопувалася на мене, коли я мила посуд, спітнілу та завозюкану в сажі.