Розділ 5

Розділ 5

— Мене звати Журней, — сказав раптом чоловік, простягаючи мені руку, а в його смарагдових очах світилася доброзичливість. — І це не дивно, що ви не знаєте таких нюансів. Ті, хто живуть тільки на суходолі, не знають таких тонкощів. А море не любить тих, хто не знає його правил. Корабель — це цілий світ, леді... ?

— Ілара. Мене звати Ілара, — відповіла я, потискаючи його прохолодну, трохи шорстку долоню. — Вибачте за запитання, але... Ви не схожий на звичайного пірата... І я...

— Я родом із далеких Гніздових Островів, — почав пояснювати чоловік, і в його голосі пролунала така мрійливість і ностальгія, ніби він бачив ті тропічні береги прямо перед собою. — Мене з дитинства виховували як шамана та науковця. Я вивчав зірки, течії, і також мову духів моря. Але я обрав дорогу знань і пригод, а не очікування біля священного вогню. Ви можете запитати, чи не шкодую я, що нині не живу спокійним та впорядкованим життям? Аніскілечки! Навпаки, на цьому кораблі я отримав знань набагато більше, аніж міг їх отримати, якби залишався вдома.

Я не могла приховати свого подиву. Він виглядав як звичайний моряк, точніше, пірат, хоч і дивовижно спокійний та з культурною мовою, але його слова зачаровували.

— Шаман і науковець? — захоплено перепитала я. — Як же цікаво! А що ви робите тут, на цьому кораблі?

— На «Тумані» я виконую обов’язки першого помічника капітана, — Журней ледь помітно посміхнувся. — Але моя справжня місія — це дослідження. Збираю знання про нові землі, нові рослини та стародавні обряди. Ну, і ще в дечому допомагаю капітанові, в його особистих проблемах. Я повернуся на свій острів, коли завершу свій цикл досліджень та виконаю свою обіцянку капітану.

— Журнею, ви неймовірна людина! — видихнула я. Його історія була настільки цікавою, що мені захотілося поділитися чимось своїм. — Я... я ще ніколи не зустрічала шаманів. А я втікаю від неприємного мені нареченого... Сьогодні опинилася на цьому кораблі й одразу потрапила в халепу. Ваш капітан дуже неприємна людина. Він...

— Не кажіть так, — раптом спохмурнів і обірвав мене напівслові Журней. — Ви зовсім його не знаєте. Краще ходімте, я розповім вам ще про наш чудовий корабель!

Чоловік невтомно відповідав на мої численні запитання про те, що я бачила навколо, а також про магічні обряди моря та його небезпеки... І врешті він довів мене до дверей камбуза, щільно причинених і важких.

— Ось, ми й прийшли, — мовив Журней. — Це камбуз. Він же корабельна кухня, знаходиться, як бачите, на середній палубі. Пам’ятайте, Іларо, що море має очі та вуха, воно спостерігає за нами, можливо, очима отих чайок, які нині пролітають над нами, або слухає нас вухами корабельних щурів. Тому варто завжди думати, що ти говориш. І обережність тут цінується вище за сміливість.

До чого були останні слова чоловіка, я так і не зрозуміла. Але щиро подякувала йому за допомогу та доброту, якої мені так бракувало зараз на цьому судні.

— Журнею, дякую вам! Ви навіть не уявляєте, як я вам вдячна, що ви мене врятували від тих покидьків. Їхні слова... Їхня грубість... Я вже була готова розплакатися, бо почувалася тут зовсім самотньою і в небезпеці. Ви мій справжній рятівник!

Він ледь помітно посміхнувся, і його зеленкувата шкіра, здавалось, аж засяяла на обличчі.

— Радий допомогти, Іларо, — відповів він. — Проте ви перебільшуєте, члени команди тільки з виду страшні і небезпечні. Чимало з них подалися в пірати не від хорошої долі. Але, звичайно, є й, гм, жорстокі й вульгарні, м'яко кажучи, особи. Але на кораблі ми всі маємо триматися разом. До чужих людей у всіх, певною мірою, нетерпиме й негативне враження. Але лише так можна протистояти... е-е-е... стихії. Проте тепер ми з вами знайомі, і я завжди до ваших послуг.

Він прочинив важкі дерев’яні двері камбузу, і ми разом увійшли всередину. Повітря одразу вдарило в ніс важкою сирою хвилею, насиченою запахом водоростей, цвілі та прогірклого жиру. Тут було темно, але Журней пройшов і торкнувся до невеличкої магічної кулі, яка була причеплена на стіну цієї комірки. Тьмяне світло освітило моє місце роботи і, очевидно, також і проживання в наступні дні чи тижні.

Камбуз виявився брудним, захаращеним немитим посудом і різноманітними дивними речами, яких зовсім не повинно бути на кухні. А також дуже тісним. Це була не затишна кухня, до якої я звикла вдома, а кімнатка, схожа, швидше, на вологий і темний льох, де панував страшенний безлад...