Розділ 3

Розділ 3

Капітан штовхнув мене у свою каюту, двері зачинилися за спиною з глухим і важким гуркотом, відрізавши мене від криків та тупотіння на палубі, від крику чайок, які квилили так само гірко, як і зараз скімлило моє серце. Мені здалося навіть, що я потрапила у пастку.

Каюта капітана була охайною, навіть занадто, з великим столом, заваленим картами, якимись книгами, артефактами. На краю столу стояла недопита пляшка з ромом. У кутку знаходилося велике ліжко, на якому жужмом валялася постіль. Все це я помітила краєм ока, тому що всю мою увагу прикував цей чоловік, капітан піратів. Я змогла краще роздивитися його. Правильні риси обличчя, акуратні бородата та вуса надавали йому навіть аристократичного вигляду, якби не сповнені холоду та презирства очі.

— Хто ти така? — його голос прозвучав низько й загрозливо.

Я стояла посеред каюти, тремтячими пальцями стискаючи ручку своєї сумки, не знаючи, що й сказати.

— Втікачка, — все-таки вичавила я із себе. — Мене змушують вийти заміж, а я не хочу. Тому вирішила пробратися на корабель, тихенько перебути тут і вислизнути звідси у першому ж порту, до якого ви причалите, — я вирішила не розкривати всю правду, але брехати максимально близько до істини. Адже знала, що якщо понавигадуєш чогось-небудь, то потім можна забути, і тебе зловлять на брехні.

Капітан здивовано підняв брову, очевидно з такими ситуаціями він ще не стикався.

— Дякую, що врятували мене від тих покидьків, — прошепотіла я, опустивши погляд.

Капітан раптом розсміявся коротко й різко, здивування на його обличчі змінилося якимось дивним виразом.

— Врятував? — він підійшов ближче, його очі блиснули крижаним вогнем. — Ти думаєш, що я дозволю чужим людям перебувати на моєму кораблі? Усі ті покидьки — це моя перевірена команда. Їм я довіряю. А тебе я вперше бачу. І маю надто багато ворогів, щоб не перевірити незнайомих шпигунок, які зненацька з'являються на моїй палубі. Ні, дівчинко моя, зараз ти розкажеш правду, звідки взялася і хто тебе підіслав!

Я вчепилася у свою торбу, і вже не знала, що й казати, тільки відчувала, як ноги підкошуються, а хвиля нудоти від страху підступає до горла.

— Я ніким не підіслана. І кажу вам чистісіньку правду. Ви навіть не уявляєте, який страшний мій наречений, котрий проявився на вівтарному портреті! Я не хочу належати цьому чоловікові! Тому і змушена була втікати. Довезіть мене, будь ласка, до найближчого порту. Я... я можу вам заплатити, можу відпрацювати.., — почала я благати. — Можу прибирати, варити їсти, у мене є трохи грошей…

— Гроші? — чоловік розсміявся, але тепер у його сміху звучала відверта зневага, але в погляді, мені здалося, було трохи менше підозр. Можливо, і справді повірив мені. — Думаєш, мені потрібні твої копійки? Твоя робота? На кораблі, де трюми забиті якісним товаром, у кожного з піратів у загашнику лежить мішечок із золотом, а якщо ми не маємо грошей, то просто відбираємо їх у кого захочемо? Кожен корабель у морі може належати нам! Мені! Усі на південному побережжі знають Туманного Капітана, наймайстернішого і найжорстокішого капітана піратів. Але я взяв би оплату іншим! Є ціна, яка мене влаштує!

І раптом він різко нахилився, схопив мене за плечі й стиснув так сильно, що я зойкнула від болю. Його обличчя було зовсім близько, від нього тягнуло небезпекою й дикістю, а очі палали темним бажанням, і дивлячись у його колючі очі, я зрозуміла, про яку ціну він говорить, і моє тіло пронизав жах.

— Ти платитимеш інакше, — його голос знизився до хрипу, а руки вже ковзнули по моїй талії, притискаючи мене до себе. — Ти спатимеш зі мною. Щоночі. Втішалки мені набридли, а ти щось нове, що я хочу спробувати. Лише тоді матимеш захист, лише тоді я гарантую, що ніхто з моєї команди не доторкнеться до тебе, і ти залишишся на цьому кораблі, а не полетиш із палуби годувати акул.

— Ні! Відпустіть мене! — вирвався крик із моїх грудей. Я намагалася вирватися, відштовхнути його руки, але він був занадто сильний, і його залізні пальці вже стискали мою шию, змушуючи дивитися лише на нього. Чоловік неприємно посміхався, а другою рукою обмацував мене.

— Пустіть! Ви такий же мерзотник, як і ваша команда!  — я зрозуміла, що не зможу вирватися із його грубих обіймів, сльози бризнули з моїх очей. Але мерзенний пірат тільки ще дужче притиснув мене до себе, незважаючи на мій опір. Я голосно розридалася і заплющила очі, готуючись до найгіршого, бо зрозуміла, що від цього жорстокого чоловіка я точно не вирвуся.

Аж раптом його хватка ослабла, і капітан піратів несподівано рвучко відсахнувся від мене, наче вдарений невидимою силою. Він відступив на крок, дивлячись на мене з якоюсь дикою, незрозумілою злістю і роздратуванням. Мені здалося, що навіть деяка розгубленість майнула його обличчям.

— Ти... Ти що… цнотлива? — його голос був хрипким і трохи розгубленим.

— Та... Та... Так, — схлипнула я, витираючи сльози зі щік. Відступила кілька кроків до стіни каюти.

На обличчі чоловіка з'явився вираз злості й дикого роздратування.

— Чорт, — промовив він зі злістю. — Чорт!

Він різко відвернувся, підійшов до столу, налив у склянку із напівпорожньої пляшки рому і швидко перехилив. Розвернувся до мене і прошипів:

— Я не чіпаю незайманих! Це моє правило! Проклятий принцип, та я його дотримуюсь! Що ж, доведеться тоді тобі відпрацювати по-іншому. У нас і справді немає кока на кораблі. Необачного Гарта схопили королівські солдати, бо багато базікав, — він махнув рукою на вхідні дверей. — Отже, будеш кухаркою. Коком! Сподіваюся, ти вмієш готувати. Поки що будеш під моїм захистом, але це рішення може змінитися будь-якої миті, якщо ти мене розчаруєш. Твоє життя тут залежатиме від того, як ти готуватимеш, як справлятимешся зі своїми обов'язками і наскільки тихою будеш. Камбуз стане твоєю каютою на час нашого плавання. Спати теж будеш там. Через годину буде час сніданку, тому зараз вже й приступай до виконання своїх обов'язків. Певною мірою ти стаєш членом нашої команди. Але щоб на палубі я тебе ніколи не бачив! Можу не вслідкувати за тим же Плісняком. Твоя безпека залежить від твоєї поведінки.