Розділ 2

Розділ 2

Я прокинулася від різкого, пронизливого крику чайок, а в ніс вдарив запах моря, водоростей і солі, що в’ївся в палубу і навалені мішки, де я лежала. Спершу я навіть не зрозуміла, де опинилась і що зі мною. Бачила перед очима потріпану тканину смердючого мішка. Але мене швидко привели до тями кілька грубих голосів, які прозвучали над головою, змусивши різко сісти.

— А дивіться-но, хлопці, хто це тут у нас?! — почула я за спиною, і в наступну мить грубі руки схопили мене за плечі, потягнули назад і поставили на палубу корабля. Ох! Тепер я все згадала, адже саме на цей корабель я пробралася ввечері і заховалася серед цих мішків.

Обернулась і побачила біля себе пів дюжини людей, яких боялося пів світу. Пірати! Це були саме вони. Приналежність до злочинної піратської гільдії яскраво виднілася у кожного на скроні чорною скарлюченою міткою. Моє серце впало в п'яти від страху, і я позадкувала, але вперлась у купу мішків, у яких щойно спала.

Обличчя цих людей були посічені численними шрамами, у деяких зламані носи та відсутні зуби, щербаті посмішки і хтиві погляди буквально вдарили мене у груди.

Один пірат, обличчя якого було вкрите дрібними бородавками, похмуро промовив:

— Дівка на кораблі — то завжди до лиха.

— Неправильно, Балабухо, дівка на кораблі — то завжди до насолоди, — вишкірився той, котрий витягнув мене з мішків. Схопив за підборіддя і почав роздивлятися, ніби я була не людина, а рабиня з островів Карусту, саме там ще процвітало рабство. — А вона гарненька, люблю таких квіточок.

Я відштовхнула його грубу лапу від себе, і він загиготів ще веселіше.

— О, і норовлива до того ж. Що, красунечко, заблудилася? Напевно пасажирка із «Білої Лілії», вона якраз стояла поруч з нашим кораблем у порту. Але нічого, ми тебе теж доставимо до порту, який написаний у твоєму квитку. Але мусиш, звичайно ж, заплатити. Ну що, хлопці, може, розважимось? Дівчинка згодна бути пасажиркою!

Пірати розсміялися, один із них, низький і опецькуватий, із неприємним круглим обличчям, реготав найголосніше, а потім раптом схопив мене за талію і притиснув до себе.

— Я буду першим, хлопці, у "Червоній Сьюзі" сьогодні було гаряче, але мені попалася зовсім п'яна дівка. Лежала, як колода. Тепер хочу ось цю!

— Відпустіть! — зашипіла я, намагаючись вирватися із залізного захвату страшного пірата, але він загикав ще голосніше і почав обмацувати мене своїми брудними клешнями.

— Давай, Плісняку, ми після тебе! — зарепетували покидьки схвально. — Сандрена з дівчатами все одно сплять, а збадоьритися зранку нам потрібно. Адже капітан забороняє ром, то хай вона буде замість рому…

Я зрозуміла, що втрапила у велику біду і що ніщо мене не врятує. От, і втекла від нещасливої долі — із вогню та просто в полум'я! Адже ці покидьки зараз втілять у життя те, про що говорили нині брудними, лайливими словами, обговорюючи мою зовнішність і те, що вони зі мною зараз зроблять. Жвавий гул та обговорення стояли на кораблі. Ох, я вже, чесно кажучи, була готова використати свою магію, щоб якось відлякати цих виродків, хоч пообіцяла батькам не використовувати її ніколи в житті. Але рятуватися якось треба було.

Аж раптом над огидними розмовами грубих піратів прозвучав грізний окрик:

— У чому справа? Чому не працюєте? Я наказав перенести мішки та ящики у трюм!

— Капітане, дивіться, яка у нас сьогодні пасажирка! — розвернув мене до незнайомця пірат, котрого називали Плісняком.

На палубі стояв молодий чоловік, певно, їхній капітан. Був він високий, широкоплечий, у досить пристойному костюмі та високих чоботях, мав знаменитий піратський хвіст за плечима, на голові трикутку і незмінний знак піратської гільдії на скроні. Але якщо у піратів він був синього кольору, то у капітана червоного, а це значило, що за плечима його було чимало вбивств.

Погляд цього чоловіка був таким похмурим і злим, що холод пробіг мені по спині. Карі очі цього чоловіка горіли крижаним презирством до всього світу, очевидно, і до своєї команди, і до мене зокрема. Ох, грубі пірати зі своїми щирими, приземленими інстинктами були, схоже, добріші й щиріші, аніж ця людина… Це був справжній пірат, жорстокий і непередбачуваний, людина, що жила ненавистю. Він пронизав мене поглядом, оцінювально зміряв з голови до ніг, в в очах промайнув дивний блиск. Мені здалося, що капітан піратів вагався і приймав зараз якесь важливе рішення.

— Відпустіть дівчину! — все ж промовив він низько і владно, очевидно вирішивши захистити мене, а не лишати на поталу покидькам.

І пірати одразу ж відступили. Плісняк негайно випустив мене зі своїх огидних обіймів, і я відбігла від нього ближче до борту корабля, раптово вирішивши, що краще смерть, аніж ганьба та приниження. Дехто з піратів розчаровано забуркотів:

— Капітане, а чому? Хто вона така? Зіпсували всю насолоду! А так гарно ранок почався!

— Це нова кухарка, — відрубав капітан. — Нашого кока вчора гвардійці заарештували, забули вже? У порту мені порекомендували дівчину, яка гарно готує. І тепер вона буде нашим коком. Якщо хоч один із вас доторкнеться до неї, я власноруч вирву йому кишки. Для цього у вас є «втішалка»!

У його словах не було ні краплі жартів. Пірати перезирнулися, зашепотіли щось один одному й почали розходитися, кидаючи на мене хижі та хтиві погляди. Чомусь мені здається, що вони хоч і боялися свого капітана, але були не дуже згодні з його рішенням, і думаю, ще будуть інші посягання на мою честь в обхід капітанського наказу. Оце я втрапила!