Поки ще жива

Бажання хильнути...

Як я іноді хочу напитися.
До поросячого хрюку залитися.
Так щоб не мала сили я встати,
Щоб аж обісцяною блювотинням харчати

Як я іноді хочу нажертися,
Щоб заливаючи очі об щось опертися.
Чарку за чаркою в горло вливати,
Ще й зверху то пивом усе шліфувати,

Щоб просто свинячим тілом лежати
Щоб вже нарешті… й собі не заважати.
Зникнути з Всесвіту примарою тихой,
Бо все щось не так… дихай й не дихай.

Я більше не жінка, може й не людина.
Лижу собі тихо німа, мов цеглина.
Нема з мене більше ніякого толку,
Лиш дарма лахи займають ту полку…

Я мати й не мати, поганая я.
Немає вже сил на одвічне ниття.
Не має вже толку від тої пігулки.
Не приносять вже й радості піші прогулки.

Не знаю, що твориться з моєю башкою,
Хоч трісни її вже твердою стіною.
То як там напевно вже нічого нема,
Хоч бийся, хоч впийся — то все вже дарма…

На це все ниття ви собі не зважайте,
Ні добром ні злим словом ви не гадайте
Пишу я для себе ці кислії строки
Усе стрекочу я, як тая сорока…

"Випадково знайшла недописок, тож дописала й дала право цьому тут бути))"

Подобається

#236 в Різне
#3 в Поезія

Відредаговано: 14.07.2026