Епілог

Дем’ян. 

Літо в Одесі завжди пахне морем, нагрітим  сонцем піском і трохи свободою. Але сьогодні воно пахне ще й — хвилюванням та радістю. Мушу визнати, що хвилююся сьогодні так, як ніколи раніше. А ще, я безмежно щасливий, що дівчина яку я до нестями кохаю, сьогодні стане моєю дружиною. 

Ми надихнулися весіллям Тома й Каті та вирішили зробити наше вінчання — простим, легким, теплим. На березі моря, під відкритим небом, у стилі вечірки, де нема пафосу, але багато душевності, поруч з найближчими людьми.. 

Зі мною — друзі, колеги, люди, що були поруч, протягом багатьох років. І найголовніше — мої батьки. 

Мама стоїть у першому ряду. Її руки злегка тремтять, але в очах — стільки тепла, любові і справжньої гордості, що мені хочеться обійняти її просто зараз. Вона дуже старається бути для Мії тим, чого та ніколи не мала від власної матері. І коли я бачу, які щирі, теплі почуття виникли між двома найважливішими жінками у моєму житті, мені стає легше дихати. Бо тепер Мія точно не самотня. 

З боку Мії гостей небагато — лише кілька колег і Соня, яка ніжно притримує живіт, обережно сперта на Олексія. Вона світиться щастям, і я досі не вірю, що скоро стану дядьком. 

А от мати Мії… Запрошення проігнорувала. Вона так і не змогла пробачити, що донька не послухала її тоді. І винить у всьому, що сталося потім. 

Попри всі мої зусилля, батько Макса таки вибив йому умовний термін — і відразу вивіз сина за кордон, залишивши матір Мії ні з чим. 

Та Мія більше не намагається заслужити любов там, де її немає. І сьогодні, коли я дивлюсь на неї, вперше бачу в її очах… спокій.
Справжній. Глибокий. 

Я стою на дерев’яному подіумі біля самого берега й дивлюсь, як Мія йде до мене. У легкій білій сукні — простій, але красивій настільки, що я не можу відірвати погляд. Ніжне тло тканини підкреслює кожен рух, кожен вигин її тіла. Локони спадають їй на плечі, ледь торкаючись ключиць, а у волоссі сяє вінок із маленьких білих квітів. 

Вітер обережно коливає її локони, додаючи їх більш магічного образу. Вона виглядає такою ніжною та тендітною, що я сам собі заздрю. І лише думка про те, що вона моя, мене трохи заспокоює. 

Мія стає навпроти та подає мені руки, її пальці теплі й трохи тремтять. Вона хвилюється, проте перша починає свою обітницю. 

— Дем’яне, — тихо, але впевнено починає Мія, дивлячись мені в очі. — Я не розповідала тобі раніше, та думаю, ти повинен знати, що я закохалася в тебе... з першого погляду. 

І чесно — до такого я точно не був готовий.
Так, тоді, на дні народженні Соні, коли я пропонував їй зустрітися, я здогадувався, що подобаюся їй. Але що її почуття тривали п’ять років… навіть у голові не вкладається. 

— Вперше зустрівшись, у свої десять років, я несвідомо вибрала тебе, впускаючи у своє серце, в якому ти знаходишся і досі. І зараз, у присутності наших близьких.... але вже свідомо, я знову вибираю тебе. Вибираю як чоловіка, як друга, захисника і найріднішу людину у світі. 

Вона говорить спокійно, але я чую, як тремтить кожне слово.
І в цей момент мені навіть боляче згадувати, що вона відчувала тоді — після мого дурного вчинку.
Одне діло — отримати ігнор від знайомого, який просто подобається.
І зовсім інше — від хлопця, якого любиш п’ять років. 

Чорт. Ненавиджу себе за це. 

Наче відчувши мій стан, вона легенько бере мене за руку і міцніше стискає. Її губи, майже непомітно для інших, шепочуть:
— Все гаразд. 

І вона посміхається — по-справжньому. Від цього всередині стає трохи легше. 

А Мія продовжує: 

— Я вдячна тобі за відданість, турботу та кохання, яке ти проніс протягом цих років. Саме ти навчив мене довіряти знову. Я обіцяю бути поруч, слухати тебе і рости разом з тобою. 

Вона дивиться мені просто в очі, голос тихий, але впевнений: 

— Ти мій дім. Моя опора. Моє море в будь-яку погоду. Я люблю тебе, Дем’яне. І вибиратиму тебе щодня. 

Від цих слів мене прошило. До кісток.
У Мії на очах з’являються сльози, і я, чесно кажучи, теж ледь стримуюсь. В цей момент я забуваю все, що хотів сказати. Дівчина міцно стискає мої долоні, її пальці теплі й трохи тремтять. Я вдихаю — і слова нарешті приходять самі:


— Міє… сьогодні ще раз у присутності найрідніших нам людей, я хочу подякувати тобі, за те, що дала мені ще один шанс. Шанс бути гідним тебе і нашого кохання. Я хочу, щоб ти знала, що ти була моєю підтримкою, музою, моєю метою всі ці роки... Я обіцяю робити все, щоб ти завжди почувалася поруч зі мною у безпеці, у теплі, у любові. Обіцяю, що ніколи більше не дам тобі почуватися самотньою. І навіть якщо знову доведеться вигадувати якісь афери… — вона сміється крізь сльози, гості теж, — я все одно зроблю це, якщо це допоможе тобі посміхнутися. Я обіцяю берегти тебе і кохати так, як ти цього заслуговуєш. 

Я закінчую, і ледь помітно видихаю. Її губи сіпаються, ніби вона намагається стримати сльози. Та вони все одно прориваються. Я обережно знімаю великим пальцем одну з них, а тоді не витримую і міцно притискаю її до себе. 

Чорт, як же сильно я її люблю. 

Коли ми обмінюємося кільцями, я майже одразу притягую її до себе й ніжно цілую.
Про цей момент я мріяв увесь сьогоднішній день. 

Гості плескають, Соня витирає сльози, тато знімає все на телефон, а мама шморгає носом так голосно, що чутно аж сюди. 

Я притискаю Мію до себе, вдихаю знайомий запах і думаю:
Нарешті. Нарешті я добився свого щастя. І воно стоїть поруч, тримаючи мене за руку. 

Я безмежно радію, що знайшов у собі сили побороти страх, егоїзм — і таки стати щасливим. 

Це — мій фінал. 

І наш початок.


                                      *   *   *   *


Ось і закінчилася історія кохання Дем’яна та Мії…
Історія, яка народилася з дитячої симпатії, пройшла крізь страхи, помилки, втрати, але все ж дійшла до свого світла. 

Я пишу ці рядки з великою вірою в те, що любов справді здатна змінювати людей. Вона вчить нас не тікати, а залишатися. Не ховатися за страхами, а долати їх. Не опускати руки, навіть коли здається, що шансів більше немає. 

Кохання Мії й Дем’яна нагадує нам:
що б не траплялося — завжди варто боротися за те, що для вас важливе;
що другий шанс ― це не слабкість, а сміливість;
що інколи найважчий крок — назустріч собі. 

Як автор, я хочу побажати Вам — моєму читачеві — знайти ту людину, поруч з якою ви будете справжніми. 
Ніколи не здавайтнся, навіть коли страшно. Вірте в себе навіть тоді, коли світ навколо сумнівається. 

Я бажаю вам тепла, щирих обіймів, великого кохання і, звичайно, мирного неба над головою. 

Дякую, що пройшли цю історію разом зі мною. Буду вдячна за ваші ❤️, та коментарі.