Розділ 2 Те, що маю у планах

Реймонд

Мене не було всього два дві, а всі неначе з розуму зійшли. Не встиг я на декілька днів відлучитися до Нью Йорка, щоб підписати документи про відкриття ще одного ресторану, але вже за межами нашого маленького містечка. Того дня, коли зламався кран, усе раптом пішло шкереберть, допоки його ремонтували довелося, на цілий день закрити ресторан для відвідувачів, а це зараз абсолютно недоречно, мені потрібен кожен цент, щоб могти собі дозволити ще один заклад, але вже в Нью Йорку. Тепер мені завжди потрібно буде мати якомога більше коштів, вони завжди є необхідністю, коли ти вирішуєш відкрити бізнес в одному з найбільш туристичних і конкурентно спроможних міст світу.

Мені здається всі просто забули про свої робочі обов’язки варто було трапитися чомусь, що не було заплановано. Всі метушаться, бігають неначе мають обмежений час на пошуки чогось важливого. Я намагаюся пропхнутися між всім цим хаосом до свого кабінету, і коли мені це врешті вдається я з полегшенням видихаю займаючи місце в кріслі.

Мабуть єдиним куточком, що не постраждав від хаосу був мій ідеально чистий стіл, де всі папери лежали в алфавітному порядку, і все було точно таким, яким я його залишив два дні тому.

Але на жаль цією атмосферою я насолоджувався недовго, так як до мого кабінету ввірвався шеф кухар ресторану Томас. Його весь час обережно зібране чорне волосся зараз виглядало розхристаним, декілька пасем спадали прямо йому на обличчя з під кухонного капелюха.

— Боже, Реймонде нарешті, ти не повіриш, як мені було складно самому приводити все це до ладу, я вже ладен був звільнитися....— Я підвів ліву брову вгору, і він в ту ж мить змінив хід своїх думок, — Ну звісно я цього ніколи б не зробив, складно було б деінде знайти настільки відповідального і добросердечного боса як ти. — Вираз мого обличчя знову став спокійним і я помітив, як він в ту ж мить видихнув з полегшенням.

— Томе, я дуже вдячний тобі за те, що ти не втратив пильності, і залагодив все в найкоротші терміни, але на майбутнє знай, що також не варто переходити межу, і достатньому було припинити роботу лиш на половину дня, а не на весь, як ти зробив натомість.

— Реймонде, мені справді дуже шкода, ти ж знаєш, який я панікер, в моїй голові у перші 5 хвилин потопу вже склалися тисячі жахливих сценаріїв, — Кутики моїх губ поповзли вгору.

— Друже не варто так хвилюватися. Можливо якби я не знав тебе то вчинив би інакше, але знаючи твою постійну тривожність, я тобі це пробачаю. Тільки на наступний раз тобі все таки варто спершу зателефонувати мені, перед тим як приймати такі важливі рішення.

— Зрозумів, сер.—Він кивнув із серйозним виглядом і за долю секунди вже міцно обіймав мене, легенько б’ючи по спині.

— Ну як там справи друже? Можна вже називати тебе власником мережі ресторанів? — Так Томас Бенкс мій ліпший друг ще зі школи, ми почали товаришувати тоді коли я був гравцем шкільної баскетбольної команди, а він головним фанатом команди до якої я належав. Ну, взагалі то ним більше керувала ненависть до ще однієї баскетбольної команди нашої школи, ніж пристрасть до «Биків», що були моєї командою. І так як я також мав певні упередження стосовно лідера «Переможців» Сема, так як він був закоханий в ту ж дівчину, що і я. Ми з Томасом швидко знайшли спільну мову, і ось вже протягом скількох років він є головним фанатом всіх моїх ідей, а я його найкращим другом, що готовий розділити кожну з них на нас обох.

— Думаю поки ще зарано про це говорити, але містер Скот був явно зацікавленим моїми ідеями. Він пообіцяв, що до Різдва повідомить мені своє рішення, а так як до Різдва залишився тиждень, я планую повністю поглибитись в робочі питання, і згадати про цю угоду лиш тоді коли мені телефонуватимуть стосовно неї.

— Ти як завжди. На твоєму місці я б вже почав відраховувати дні, придумуючи в голові сценарії майбутнього.

-— От тому в таких питаннях я ніколи не прошу твоєї поради, — Відповів я і відразу ж отримав дружнього підзатильника від нього.

— Ні, ну а що тут такого, неначе я щось не те сказав, — Мовив я сміючись, на ходу миттєво вибігаючи з кабінету, доки не отримав, ще одного стусана.

Не встигли відчинитися двері, як ми миттєво стали знову серйозно налаштованими керівником і шефом. Я навіть не знаю чи хтось з роботи має хоч якісь припущення стосовно нашої дружби так як на робочому місці ми ніколи не транслюємо її.

— Містере Джонсон, я хотіла б уточнити деякі деталі стосовно банкету на наступному тижні. Я намагалася знайти різдвяні шаблони запрошень, але мені здається вони недостатньо співпадають з вашими смаками. І ще стосовно страв, я не можу вирішити між легкими стравами, які більше підійдуть для фуршету чи чимось більш вишуканим. А ще я досі не знайшла працівників, які повинні прикрасити зал. Від цього всього моя голова скоро вибухне.

І в кого в цій ситуації ще може вибухнути голова, мовив мій внутрішній саркастичний голос.

— Так Луїзо, видихни, і давай пройдемо до мого кабінету де ти зможеш спокійно мені розповісти про те, що ти вже маєш і над чим нам ще варто попрацювати.

— Ох, Реймонде, ви завжди розумієте, що мені треба, — Сказала Луїза і швидко рушила до відчинених дверей мого кабінету.

— Сподіваюся ти пам’ятаєш, що на вечір в нас запланований перегляд баскетбольного матчу, — сказав мені Том на вухо, — І більше ніякої жадібності, я вимагаю свій чесно зароблений ящик пива, так як був тим єдиним острівцем, на якому ти мій перепочити між своїми ресторанними битвами.

— Придурок. — Вдарив я його плечем проходячи до кабінету і намагаючись не засміятися.

***

Минула сьома година вечора коли нарешті вирішивши всі робочі питання з Луїзою я рушив додому, але спершу вирішив заскочити до магазину, все таки снеки і пиво те, що треба після складного робочого дня. І я точно не в настрої спочатку їхати додому, а потім ще раз виходити до магазину.