Пролог

 Я йду вулицею вже вкотре набираючи мамин номер, сльози навертаються мені на очі. Не помічаючи людей навколо я вдаряюся в когось і нерозбірливо прошу вибачення навіть не зупиняючись. Це стало останньою краплею я думала, що зможу справитися з всім цим, але я майже втратила віру в себе. Джейк кинув мене тиждень тому, він був єдиною розрадою моїх робочих днів, а тепер я просто завалена купою роботи і вимушена бачитися з колишнім нареченим, який як можна помітити часу дарма не витрачає і вже налаштував майже весь офіс проти мене. Ніколи, ніколи більше я не почну зустрічатися зі своїм колегою, а тим паче коли він один зі засновників. В один момент він був готовий кинути весь світ до моїх ніг, а в інший він просто зрівняв мою гордість з землею. Здається це один із найжахливіших моментів мого життя.

 В дитинстві все це доросле життя здавалося веселою пригодою, я уявляла як ходитиму на улюблену роботу і весь час буду сповнена ентузіазму робити її як найкраще, мої колеги будуть моїми найкращими друзями з якими ми часто будемо збиратися після роботи за чашкою кави зі смачним шматком торта, щоб просто поділитися веселими історіями з життя. Але ставши дорослою я можу сказати з впевненістю, що на роботі кожен відповідальний сам за себе. Я весь час завалена роботою, відчуваю себе на порозі депресії через постійне напруження. На роботі я намагаюся робити все найкраще, а повертаючись додому на вихідні, весь час відчуваю внутрішню тривогу, так неначе мене виверне, я розумію, що все це суцільне кліше і я просто маю взяти відповідальність за своє життя у власні руки і просто знайти нову роботу, але ж я все роблю заради мрії і я до біса сильно боюся втратити єдину стабільність у власному житті що ще маю. Я повинна більше ризикувати, але поки я здатна робити це тільки в мріях. Останньою краплею стала погроза про звільнення, якщо я продовжуватиму так повільно виконувати свою роботу. Та що це в біса таке, я жодної хвилини не відпочиваю впродовж робочого дня, коли всі йдуть на обід я беру додаткову роботу і виконую її кожну вільну хвилину, я допомагаю іншим варто їм лиш попросити, і це моя подяка погрози про звільнення, дякую велике, але не такого я чекала.

 І плачу я зовсім не через це, а тому що я сама не встигла подумати як слова про звільнення за власним бажанням злетіли з моїх вуст. І тепер я офіційно безробітна людина, яка тепер не має змоги оплачувати квартиру в центрі Нью Йорка. Яка відчуває великі сумніви стосовно зробленого рішення і єдина моя надія на порятунок це моя мама, яка мешкає в маленькому містечку неподалік Нью Йорка. І яка на даний момент не бере слухавки, а мені як на біса не немає до кого ще звернутися, моя колись найкраща подруга Наталі два роки тому почала зустрічатися з учасником нової рок групи поїхала з ним в турне в Мексику і так там і залишилася, єдине повідомлення, яке я з того часу від неї отримувала було : «Боже Розі, це те чого мені так не вистачало в житті, сподіваюся ти за мене щаслива, якось побачимось». Після того вона так жодного разу більше не виходила зі мною на зв’язок і наша не надто довга трьохрічна дружба зійшла нанівець.

 Я намагаюся змахнути сльози зі щоки, просто боюся якщо цього не зробити, то матиму справжні бурульки просто під очима. Сьогодні видався до біса холодний день. З самого ранку температура не підіймалася вище мінус трьох градусів за Цельсієм.  І я до цього була справді не готовою, моя права рука майже примерзла до телефону, хоча б ліва спокійно відігрівалася в кишені пальта, мої пальці ніг скрутилися і не хотіли розгинатися назад, все таки не варто було вдягати свої улюблені осінні чобітки на підборах. Варто було купити собі пару зимових, але ж я весь час не мала на це часу так як хотіла показати, що здатна виконувати роботу ще краще ніж вони могли б уявити.

 Я продовжую йти по людним вулицям Нью Йорка, я ніколи б не сказала, що це місто спокійне, але перед різдвом це просто божевільна кількість людей, всі кудись поспішають тримаючи або різдвяні подарунки, що купили для близьких, або поглинуті роботою намагаючись встигнути закінчити всі цьогорічні робочі справи до початку свят. В такі моменти я дякую собі, що не є клаустрофобом, бо інакше мені було б важко перебувати тут в цей період часу.

 Телефоні гудки зупинились і я почула такий потрібний мені голос в даний момент:

- Щось трапилось люба? Вибач, що відразу не відповіла намагалася приготувати різдвяні пряники, ти ж знаєш, що це моя давня мрія, і цього року я нарешті сподіваюся отримати декілька ідеальних,- я чую легкий сміх з того боку слухавки і мої очі наповнюються сльозами по самі вінця.

- Мамоооо... - Я намагаюся говорити спокійно, але не стримуюсь із моїх грудей виривається плач.

- Люба, що таке? З тобою все гаразд? Чим я можу допомогти?- Я навіть не встигаю вставити жодного слова між купою її слів.

- Мамо, я звільнилася з роботи. Я написала заяву і пішла, я просто вже не в змозі була цього витримати. Я така проблематична, всі інші люди легко справляються з поставленими завданнями, а я надто близько сприймаю всі свої помилки до серця. Здається неначе я не в змозі нічого зробити, неначе я суцільна проблема.

- Люба, щоб я більше цього не чула. Ти найталановитіша людина, яку я знаю. Це вони не заслуговують на таку людину як ти, а не навпаки. Всі ми робимо помилки, просто деякі люди своїх власних не помічають, бо зайняті пошуком їх в інших. І що я тобі говорила, давно тобі варто було покинути цю роботу, я ще з першого дня знала, зо це не твоє, те місце просто заважало тобі побачити ті великі речі  на які ти здатна. - Я потроху почала заспокоюватись, мама завжди знала, що варто було почути іншій людина і я це неймовірно в ній люблю.

- Але мамо Різдво вже через тиждень, а я безробітна, і впевнена, що вже до завтрашнього ранку не матиму ще й будинку, варто тільки Спайку дізнатися, що я втратила джерело доходу, як він випре мене за двері ще й валізи замість мене збере. - Спайк взагалі то не погана людина, просто гроші для нього завжди на першому місці.