2.29

Назар

Я ще на роботі, але безумно поспішаю. Мене чекають вдома. Швиденько прощаюсь з колективом і вирушаю. Дорогою заїждаю в іграшковий магазин. Мій погляд падає на крутого трансформера, а потім помічаю елегантну ляльку. Мабуть, більшість дівчаток люблять гратися з такими пластмасовими подругами. У неї темне волосся та яскраво намальовані блакитні очі. І я не зміг оминути цих речей. Чудовий буде подарунок. А ось за рогом квіткова крамничка в якій я вже бачу букет, який придбаю. Уявляю принаймні. Двадцять п'ять витончених білих бутонів троянд. Флорист обережно складає квіти в букет і простягає мені. Наступна моя зупинка трішки далі, це ювелірна крамниця. Як би сильно я не поспішав, час у заторі тягнувся хвилина за годину, тому хоч постояв я десь приблизно десять хвилин, здавалось ніби стільки по шістдесят. Мені хочеться якнайшвидше потрапити додому.

  В одній руці в мене букет, в іншій іграшки, ключ в кишені, квест, чи не так? Не запитуйте як, дістаю ключ з кишені куртки і відчиняю двері. 

—Тато прийшов, - першим біжить до входу Віталик, - я перший добіжу.

—Ні, я, - позаду хлопця доганяє зовсім крихітна Віра.

—Привіт, моя малеча, - лиш присідаю, як вони врізаються в мене, обіймаючи. - Це вам, - простягаю іграшки кожному. 

На радісні писки дітвори з кімнати виходить моя дружина. Я обіймаю її за талію та ніжно цілую в щічку. 

—Вітаю з річницею, кохана, - говорю, простягаючи синю коробочку з браслетом та букет.

—Дякую, тебе теж, любий. Ходімо вечеряти! - лагідно посміхається.

Сьогодні у нас святкова вечеря і перший маленький ювілей — п’ять років разом. Після весілля не минуло й декількох місяців, як я відправив Яну в декретну відпустку. Робота роботою, а здорові дитина і мама — важливіше. Та й я намагався якнайбільше часу проводити з дружиною. На роботі запар чи важких проектів не було, тому майже ніколи не затримувався. 

 Частенько ходив з Яною до лікаря. Ледь не впав з радощів коли вперше почув биття серця дитини. Згодом ми дізналися стать. Це хлопчик. В день, коли він зібрався народитися, Яна вже лежала в лікарні. Мене повідомили, що у неї почалися перейми якраз тоді, коли я стояв у заторі. Ох уж ці дороги. Іноді здається, краще пішки йти. Не встиг я приїхати з усіма речами до лікарні, як через п'ять хвилин мені повідомили:

—Ваша дружина народила здорового хлопчика.

 Після того великого дня наше життя стало насиченим і яскравим. Невпинно рости і дізнаватися нове разом із нашим сином  виявилося неймовірно цікавим та неповторним досвідом. Ми вирішили назвати синочка Віталій. Його перші кроки, перші слова – кожен момент заповнений теплом та радістю.

Ми, як сім'я, проходили через всі труднощі, але наше щастя було завжди посиленим любов'ю. Яна продовжувала бути надійною опорою в кожному кроці, і моя роль батька стала для мене ще важливішою та відповідальною.

Спільні подорожі, святкові миті, перше слово "тато" – ці збережені у пам'яті моменти робили наше життя надзвичайним. І тепер, дивлячись назад на п'ять років щастя, я відчуваю велику вдячність за цей подарунок життя.

В нашому подружжі з часом з'явилися нові виклики і радощі. Кожен день приносив щось нове. Ми вчилися вирішувати труднощі разом, підтримувати одне одного в нелегких моментах та ділитися радістю навіть тоді, коли хотілося плакати.

Наш син ріс. Його дитячі досягнення, пізнання світу, його сміх і обійми – все це робить наше життя багатшим та повнішим. Кожен день відкриває нові можливості для нас як сім'ї.

І ось, зустрічаючи свій ювілей, ми розуміємо, що дорога, яку ми пройшли, насправді цінна. Спогади про перший раз, коли ми увійшли у цей союз, нагадують нам про те, як швидко летить час. Ми вчилися бути терплячими, розуміти та поважати одне одного, знаходити красу в простих моментах. А з часом в нашому щасливому домі з'явилася ще одна радість - маленька донька Віра. Новина про народження дівчинки заповнила наше життя ще більшим  світлом та безмежною любов'ю. Щасливі миті, коли ми вперше побачили її маленьке обличчя, відчули її ніжні ручки у своїх, стали безумовно яскравими в нашому батьківському досвіді. Тепер у Віталика є маленька сестричка і він з цікавістю поглядав на її маленьке обличчя, а тепер бавиться з нею.

 Віра стала новим щастям для нашої родини, вона як і Віталик приносить у наше життя теплоту та ніжність. Бачити, як наші діти ростуть, як вони діляться між собою радістю та взаємною любов'ю, – це найважливіше для нас як батьків.

Ми разом вивчаємо нові аспекти батьківства, намагаємося створювати для дітей щасливе та безпечне оточення. Відтепер кожен момент стає подвійно цінним, а наше подружжя набуває нових значень та сенсу через наших дітей. 

П'ять років минуло, як ми вступили у цей захоплюючий шлюбний шлях з Яною. Хоча ні, зовсім не п’ять, а насправді п'ятнадцять. Ще тоді, на самому початку я знав, що вона моя доля. Бо одна зустріч — збіг, друга зустріч — два збіги, а коли життя щоразу зводить вас чолом до чола — доля. Наша любов зародилась саме тоді, хоч лиш згодом переросла в кохання. Ви запитаєте: «Це що різні речі?» Так, різні. Любити можна роботу, життя, картоплю по-селянськи, кота, людей поруч. Та будь-що можна любити. А от кохати, ні. Серед усіх вподобань чи то любовей на світі, ти покохаєш тільки одну її, не залишивши шансів для інших.

Наше кохання стала міцнішим, а родинний вогник запалав ще яскравіше. Разом із зростанням дітей наше життя стає ще більш насиченим, наповненим різноманітними враженнями та подіями.

Ювілейне святкування цього року стало особливим моментом в житті нашого подружжя. Після того, як повечеряли і вклали дітей спати почали говорити про все, що пережили. Згадування моментів нашої першої зустрічі, романтичних подорожей, радісних моментів, народження дітей – кожен аспект нашого минулого є цінним і унікальним.