2.21

Яна

Передопераційна палата наповнена звичним запахом, притаманним для лікарні. І нічим, здавалось, не виділяється з-поміж десятків інших приміщень. Сюди потрапляють ті люди, які потребують невідкладного оперативного втручання, які не виживуть без тих чи інших хірургічних маніпуляцій з їхнім тілом. 

 Тут опинився Назар, його доставила швидка просто до нас, бо лікарня в передмісті не працювала. Його готують до операції. 

Ось в одному з кабінетів Дем'ян мружиться перед лампою і розглядає рентгенівські знімки.

—Дем’яне Михайловичу, який стан пацієнта? - запитую так, ніби не знаю, але це для певної цілі.

—Не критичний, але відкритий перелом плечової з уламками в рані, — кладе один знімок і береться до іншого, — кісткові відламки змістилися відносно один одного у місці перелому. Потребує хірургічного втручання.

—Оперуватимете ви? - питаю.

—Здається, ми домовились про «ти», - кидає той примружений погляд на мене, - так, я.

—Ааа…- тільки починаю фразу, як він одразу мене перебиває.

—А ти будеш асистувати, - врешті він говорить те, що я й хотіла почути, заради чого пішла на розмову з ним. Не завжди ж мені його уникати.

—Все готово для операції, -повідомила медсестра і ми водночас вирушили в операційну.

Поки Дем'ян Михайлович оперував я виконувала свій скромний обов'язок асистента. Лиш іноді поглядала на обличчя сплячого Назара і застигала.

—Яно! - вибив з хвилі на диво цього разу неприємний голос головдока.

—Так, - лиш отямлююсь і подаю голос.

—Будемо проводити інтрамедулярний остеосинтез, не спи будь ласка, а якщо тобі погано можеш покинути операційну, тебе хтось підмінить, - он як ми заспівали, підмінить. «Хріна тобі, а Назара в твоїх підлих руках я не покину».

—Ні-ні, не треба, все гаразд, я працюватиму, - лиш відкликаюсь і починаю метушитись.

—Штифти.

—Ще один уламок.

—Фіксуємо.

—Яно… Василівно, шийте.

Все командує головдок, а я намагаюсь старанно виконувати. Бо мене не хвилюють зараз якісь особисті недорозуміння, мене бентежить стан Назара. Як і чому він опинився на цьому місці. 

Я зняла багатошаровий операційний костюм через три години від початку втручання і вийшла дуже змучена. Ми з Дем’яном йшли на декілька кроків попереду, а позаду вивозили з операційної Назара. Його переведуть в реанімацію до того часу, поки він не опритомніє.

 Одразу ж помічаю Романа, який вже на ногах і кидається до нас, як тільки бачить.

—Як він? - якось винувато запитує.

—Прооперували, він ще під наркозом, побуде в реанімації, поки не прийде до тями, - пояснює йому Дем'ян.

Відчуваю як Дем'ян підштовхує мене в бік іншого коридору, саме в кінці якого його кабінет, ніби закликає до розмови чи що. Тільки я не піддаюсь і миттєво повертаю в іншу сторону.

—Зайдіть до мене в кабінет, треба дещо обговорити, - тепер вже не натякає, а говорить прямо.

—Гадаю, трішки пізніше,якщо це не екстрена справа, - кидаю і прямую до Романа.

—Я чекатиму, - ще говорить вслід та ховається за поворотом.

—Яно, як він? Все гаразд? - одразу кидається до мене Роман.

—Ну звісно, коли Назар нас підводив?  Він витримає, все буде добре. Зараз він ще під дією анестезії, відпочиває після операції, а от коли прокинеться обов'язково побачиш його, - всіляко заспокоюю друга, який, здається, на грані.

—Я ж мав бути з ним ввечері. Ідіот, я ідіот, - все подовжує винуватити себе, а я ледь стримуюсь, щоб не розпитати про деталі.

—Ти можеш розказати у чому справа? - все ж не витримую і суну свого допитливого носа в цю справу.

—Назар попросив мене залишитись після роботи і доробити один розділ нашої програми, власне, для вашої лікарні. Але в мене були інші плани і я відмовився, сказав, що не вийде. Він залишився в офісі сам, бо всі працівники вже порозходились. Та й він часто так робив, коли були якісь важливі проєкти. Як виявилось, деякі падла, щоб їм руки покрутило, замінували наш офіс. - Розповідає, а в мене кров у жилах холоне, - І Назар потрапив в пастку, встановлену просто під дверима його кабінету. Сапери знайшли ще декілька по всьому офісу. Одну в буфеті, іншу в загальному робочому залі — там, де найбільше спеціалістів та техніки. Підозрюю, що його кабінет було вражено через те, що там головний комп, від якого є зв'язок зі всіма. А щоб їх…

—Тобто вчинили замах з метою знищити офіс та працівників? - здається мої очі повипадають з орбіт. Назар дивним чином зміг відбутися тільки відкритим переломом і декількома несерйозними ранами. —Тоді він народився в сорочці.

—Авжеж. Тільки кому потрібно нищити мирну компанію. Або це конкуренти, або особисті вороги. Нехай перших хоч відбирай, тільки хто ж наважиться на таке.

—Він десь три-чотири дні побуде в нас. Повідом рідним, нехай привезуть необхідні речі, - кажу.

—Батьки в нас на батьківщині, а близьких тут в нього нема, тому, швидше за все, речі привезу я, - так підкреслюючи говорить, про те, що Назар не має близьких людей у місті, мовляв, не соромся, запитай, я розповім. Тьху, та я так і зроблю.

—А дівчина чи то наречена… - починаю, та не встигаю договорити. Якого біса мене всі сьогодні перебивають?!

—Янусь, це все була вистава для одного глядача. Я казав, що він псих, але слухай далі. Назарко притягнув помічницю, можна сказати, секретарку на весілля. Він їй заплатив, навчив що і як робити, як поводитись. Гадав, що за десять років забув тебе і фейкова дівчина змусить тебе переконатися в тому, що він живе нормальним незалежним життям. Ти переборщила з випивкою, а я ще більше. І коли ми говорили, то Назар помітив і почав дуже ревнувати, отже, покликав мене на бійку. А я п’яний, тільки за. Загалом я ледь не розтрощив йому носа, але ти відключилась і ми побігли до тебе. Назар впакував тебе в машину і повіз, а його недодівчина лишилась на святі сама і дуже вже розлючена. Тому вона потім вломилася та… ти знаєш.

—Що, мати його? - щелепа так і хоче опуститися, а лайливі слова лізуть з горла, бо навколо мене знову твориться якась дурня. І знову коли поруч Назар.