2.18

Яна

—Дем’яне, а тобі не здається, що то було якось занадто? - розпочинаю розмову дорогою до дому, тобто в автомобілі.

—Ти про що? - говорить так, ніби не розуміє і щойно не показував виставу одного актора.

—Ну про твоє «Янусь» і тому подібне в присутності того чоловіка, - повертаю голову до нього, а він не відриває погляд від дороги.

—Мені здалось, що він не рівно до тебе дихає, - продовжує вже зайшовши в квартиру, між фразами минуло хвилини зо три.

—Дем! - обурено дивлюсь, мовляв, коли це наші розмови перетворилися на сімейні мелодрами.

—Що? І я не помилився, його аж заціпило, - говорить поки миє руки.

—Він же ніяк цього не проявляв. І взагалі, може тобі просто здалося, - сідаю на диван у вітальні.

—Я все бачу, в нього аж слинки текли, я, звісно, по-чоловічому його розумію, але нехай тримає свої ферменти й гормони при собі й бажано десь подалі, - чую його кроки позаду, які наближаються, він стає просто позаду мене. А я сиджу спершись на спинку дивана.

—Чого ж це так? - продовжую протестувати, хоч вже чую 

 дихання в потилицю.

—Наказ! - закладає пасмо волосся мені за вухо.

—Та невже! Може в нього просто збільшене слиновиділення? - ніяк не піддаюсь на Дем’янову гру.

—А ще косоокість, тахікардія і… гормональний розлад. Старість одним словом, - кладе руки на мої плечі, погладжує.

—Ви взагалі-то однолітки, - довго не роздумуючи видаю.

—А ти звідки знаєш? - хоч не бачу, але впевнена, що підіймає свою запитальну брову.

—Ми родом з одного містечка, - все ж вирішую поділитися маленькою подробицею.

—Тепер пазл склався. От бачиш, я все зробив правильно, нічого йому тут тертися. Ще й до всього списку допишемо маніакальний розлад, - легенько розминає руками плечі. Не скажу, що мені не подобається, саме те, що потрібно після напруги робочого дня.

—А у вас, Дем'яне Михайловичу, напад зомбі-масажиста? - спеціально називаю його повністю з по-батькові, бо знаю, що його це дратує.

—Так. Ще й тебе вкушу і переведемо до відділення фізіотерапії, - хіхікає позаду.

—Погрожуєш? - сміюсь, хоч і насолоджуюсь тим, що плечі не так болять.

—Залякую. Думаєш, помилую? Е ні. Кусаю! — І ніби спершу жартівливо, а потім до мурашок ніжно ледь торкається губами шиї. 

Від чого я інстинктивно нагинаю голову в протилежну сторону, відкриваючи йому плацдарм для подальших дій. І чоловік не втрачає можливість - продовжує досліджувати шкіру, яка й без того починає загоратися. Хочеться замуркотіти від ніжних дотиків і гарячих поцілунків, які вкривають шию. За мить від відривається. 

—Тепер ти теж зомбі, - обходить диван і сідає поруч зі мною. А я відчуваю себе, наче кіт, якого припинили чухати за вушком. От-от голосно зам’явчу. 

Невже я щось знову відчуваю! Мені подобається танути під палкими цілунками, в голові не з’являється той образ, не відчувається колишня вина. Я вільна? Або я починаю закохуватися, вперше за стільки часу в когось іншого. 

— І першою моєю жертвою буде вечеря. Тільки сьогодні я готую! - Тріумфально виголошую, - а поки піду переодягнусь після роботи.

—Авжеж. Тобі допомогти? - посміхається ніби той чеширський кіт і заглядає в очі, пускаючи бісики, але я не ведусь.

—Я давненько не готувала нічого, тому, якщо хочеш, приєднуйся, дпоамога не завадить, - хитро посміхаюсь у відповідь і йду. Креативно я його.

Настрій зараз на висоті, не дивлячись на те, що геть нещодавно я злилась. Зариваюсь у шафу і швиденько шукаю потрібні речі. Буду біля плити, отже, буде жарко, а ще й поруч з Дем'яном. Тому варто обрати щось легеньке. Як от, наприклад, ось цей закритий топ і спортивні шорти. По-домашньому, але не викликаючи. Топ закритий і не оголює тіла. Лиш плечі, шию та руки. Сплітаю волосся у високий хвіст та виходжу. 

—Вау, неймовірна. - Дем одразу звертає увагу і вже звично для мене, окидає поглядом з ніг до голови.

…

Я готую шарлотку, за умовами договору, а Дем'ян поруч пасту з томатами та фетою. Він продовжує мене вражати своєю різносторонністю. 

—Шарлотка вже в духовці, - тріумфально повідомляю.

—Ну а паста вже готова. Але я почекаю на пиріг, не щодня Яна готує, - усміхається.

—В тебе є якийсь мед вдома чи джем? - запитую, хоч думки снують десь далеко від мого мозку.

—Так, є. На поличці зверху, - вказує поглядом на потрібну поличку наді мною.

—Допоможеш дістати? Я не виросла. 

—Без питань, - говорить і зненацька підіймає мене на руки, а я інстинктивно охоплюю його руками за шию, - червона банка справа.

—Тримаю, - навіть схопивши банку не відпускаю Дем'яна. 

Ставлю банку на стільницю і Дем опускає мене на землю, а я все ще тримаюсь за нього.

А що як… Самій побороти свій страх, перекреслити невдале минуле і зробити крок уперед, в майбутнє без спогадів та боротьби за неіснуючі відчуття. За почуття, до яких звикла за багато років. Я власноруч знищу їх. Саме так!

Підіймаюсь на пальчики і торкаюсь губами його губ. Не минає і кілька секунд, як його руки обхоплюють талію і підштовхують ближче, я знову опиняюсь вдавлена у чоловічий торс. Дем'ян перетягує ініціативу не себе і легким рухом підіймає мене і всаджує на стільницю. Боюсь згадувати, але просто так само, як Назар у той ранок. На щастя, ця думка моментально заглушується палким поцілунком, у який поринаю з головою і відповідаю знову-й-знову. Мужні руки блукають по спині, талії, шиї й погладжують. Ніжно, але владно, позначаючи територію. Він цілує пристрасно та опускається до шиї, залишаючи на тілі сліди. Вже знає, чортяка, де моє слабке місце. Я закладаю ноги йому за спину і просто розчиняюсь в поцілунках. 

Зрадницький дзвін змушує Дем'яна віддалитись від мене.

—Це духовка, - повідомляє.

—Чорт з нею, - все ніяк не можу прийти до тями, віддихатись після цілунків.

—Та ні, треба вимкнути. Я ще хочу спробувати твою шарлотку, - знову розтягує свою посмішку і дивиться такими темними очима.

—Промінюєш мене на пиріг? - не можу не підколоти.