2.7

Назар

Каюсь, я забув, що з помічницею. З дуже дивною помічницею, яка, здається, тільки шукає нагоди стати ближче. Я вийшов з ресторану на терасу, де світили ліхтарі й стояли затишні лавки. На одній з них я побачив пару, яка мило сиділа. По кольору сукні я одразу з'ясував, що це Яна. Червоний поділ яскраво вирізнявся з-поміж світлих барв тераси. Не знаю, що керувало мною у той момент, але я підійшов ближче. Так, що став чути голоси і розбирав слова в розмові.

—Самозакоханий егоїст, який думає лише про себе і свої почуття. Приніс біль людині, яка його щиро кохала, забрав у друга дитинства дівчину з-під самого носа, - говорить чоловічий голос, такий знайомий. Так це ж Роман.

Саме так. І голову Яна зараз кладе на плече саме йому. Чорт забирай! Чому мене це так дратує? Він ще й п'янючий до гикавки.

Не знаю який біс поплутав мене, але тоді я вирішив діяти так, як відчуваю. Плювати я хотів на його Дарину, мені байдуже до всього, що зараз робиться навколо, окрім цієї чортової парочки.

—Романе, а ходи сюди на хвилину. Треба дещо важливе переговорити! - підходжу ближче до однієї з лавок і кладу на неї піджак.

—Що може бути важливе на весіллі? - обурюється, що вириваю його з-під крила.

—Побачиш. Ходи! - відходимо на декілька метрів від місця, де залишилась сидіти Яна. Ховаємось за рогом будівлі.

—То що таке? - ще й умудряється питати з невдоволеною мармизою.

—То це я відібрав в тебе кохання всього твого життя? Так? - Хапаю його за барки і струшую. 

—Що з тобою? - опирається і махає руками, - ти п'яний?

—Ні я тверезий, але не глухий. Я все чув, голуб'ятка. То який ти після цього друг називається, - кажу все, що хочу.

—Придурок ти. Що ти від мене хочеш, якщо сам притягнув сюди Дарину і цілуєшся з нею на очах у всіх. Не кажи, що ти не знав про мої плани. Я ж з сам бачив як вона терлась біля тебе, а ти все неприступна стіна. Хах, я думав, ти маєш хоч крихту якоїсь солідарності, - правду Яна каже, ти самозакоханий егоїст, - цідить мені в лице, а перегар відчутно настільки, що можна вп'яніти, просто стоячи біля нього.

На це я одразу реагую і цілюсь йому кулаком в пику, щоб не говорив зайвого. Він теж відбивається і гамселить мене. 

—А ти що вирішив Яну підібрати, бідненьку, щоб не втрачати часу? - говорю між ударами.

Краєм ока бачу, як Яна лежить на лавці. Вона зовсім не чує шумної бійки й не реагує. Непорушно лежить і я не витримую. Блокую удар.

—Стій, досить, - першим зупиняю бійку.

—Боягуз, - спольовує Роман.

Підбігаю до лавки і застаю дівчину сплячою.

—Що з нею? - питаю.

—Таки перебрала з випивкою, - бурчить збоку негідник.

—Чорт. І ти дав їй стільки випити? - гарчу на друга.

—А що я мав зробити, забрати? - відгукується. 

Підхоплюю її на руки і несу до машини. В такому стані не можу тут залишити.

—Все, Дариною вже награвся, пора переключатись, - все іде за мною Рома.

Я й справді геть забув, що помічниця ще в залі. 

—Іди геть. А знаєш, вона насправді не моя дівчина і ніколи нею не буде. Роби що хочеш, якщо сама не проти, - кидаю правду, бачу як злість його попускає, - все, втрачайся.

Роман справді йде подалі від нас. Я кладу Яну на заднє сидіння і пристібаю ременем безпеки. Сідаю на місце водія. Насправді, зараз я не знаю, що далі робити. Мабуть, розбудити. Тільки от, прокидатись дівчина не збирається. Розглядаю її в дзеркало, ідеальні локони, рум'яні щічки і припухлі губи. Вона справді така мила.

На телефон приходить сповіщення від помічниці.

—Куди ви зникли? - пише. Зараз відправити її на дачу не варіант, тому вигадую історію.

— Мені потрібно терміново поїхати у справах, але твоя місія продовжується. Я б сказала, починається. Вечірка буде тривати до світанку. Серед гостей є мій заступник. Я підозрюю його у злитті інформації для конкурентів і намагаюсь влаштувати йому уловку. Він в курсі, що ти дівчина боса і так далі. Тому будь десь близько біля нього, слухай все уважно, далеко не відходь. Якщо він побачить тебе без мене, спробує переманити на свій бік або вивідати якусь інформацію. Імпровізуй. Можеш залишитись у тому ж комплексі наніч, твій нормер ВІП класу під номером 78, а згодом я тебе заберу, коли звільнюсь, - оце я творчий, мені б книжки складати, а я коди лиш пишу.

—Добре, як скажете, - бінго.

Заводжу двигун мерседеса і рушаю на дачу. Куди ж іще мені відвезти Яну. Я розумію, що роблю зараз дещо заборонене і вона не дуже зрадіє такому розвитку подій, але це краще ніж залишити її там сплячу в розпал галасливого свята. Крім того не добре псувати великий день друзям. Стоп, а якщо вона прийшла на одна, а з кимось, наприклад з хлопцем. І тут я зі своїми геніальними ідеями. Хоч я й весь час спостерігав за нею і нікого окрім Романа біля дівчини не помітив. Таки треба йому зателефонувати і про все дізнатися.

—Що таке? - гучно кричить в трубку друг, музика перебиває його голос.

—Яна була з якимось хлопцем чи супутником? - питаю, а в душі чомусь розростаєтьсянадія на те, що на свято вона прийшла сама і страх почути протилежне.

—Та ні, вона сиділа біля мене і нікого дивного не було, - полегшення, але враз запрацювали спогади і я пригадав момент, коли друг сказав, що бачив у неї обручку на пальці. 

 Зупиняємось біля світлофора і я заглядаю на заднє сидіння. Увага шукає праву руку, проте жодних прикрас там не помічає, обручок тим паче. 

—Гаразд, я заберу її до себе, зранку буде видно, - кажу наостанок і вимикаюсь.

Дівчинко моя, навіщо ж було стільки пити?

 Коли ми приїхали додому, я поклав її на ліжко, але погляд залишався прив'язаним до минулого, яке намагався забути. Все стояв біля ліжка, дивлячись на сплячу Яну у червоній сукні, яка тепер виглядала як руїни нашого минулого.

Сумний поцілунок на її лобі був останнім актом цього театру ностальгії. Я вийшов із спальні, залишаючись під важкою тінню сумнівів та несказаних слів. Вислуховував млявий стук серця, що лишався в темряві, неначе сподіваючись, що там ще є щось, що не втрачено назавжди. Стоячи на кухні, я відчував, як мої думки плутаються, намагаючись розгадати той лабіринт емоцій, який мене охопив. Чому Яна повернулася знову, і чому я дозволив цьому виникнути? Може, це був випадок, а може, прикол долі, щоб нагадати про те, що ми втратили?