2.6

Яна

Зранку день весілля привітав мене теплим сонцем і весняним ароматом квітів. Одягнена в обрану сукню, я відчувала, що крокую не лише на церемонію своїх друзів, але й у власний світ яскравих подій та незабутніх моментів.

 Прибувши на місце, здивувалася, наскільки всі змінилися. Друзі вже створили власні родини, але радість і невинність, яка була в їх очах, залишилася незмінною. Всі обмінювалися теплими привітаннями, а я слухала, як вони розповідають про свої радощі та досягнення.

  Я одразу ж звернула увагу на парочку, навколо якої згуртувалися наші друзі. Спершу думала підійти також, але коли впізнала того чоловіка, те бажання зникло туди, звідки й з'явилося. 

Це точно він. Придивляюсь, щоб бува, на щастя, не обізнатись. Але все ж ні. Переді мною Назар з його половинкою і просто зараз вона тягнеться до нього за поцілунком і торкається щоки. Від споглядання цієї промовистої картини мене відриває прибуття молодят, що загалом віщує початок церемонії. 

 —Чи згодні ви, Бойко Володимир Олегович, взяти собі за дружину Вербицьку Еріку Василівну? - урочисто промовляє реєстратор. 

Усі гості щиро збентежені таким доленосним моментом. Дехто навіть сльозу пускає, настільки вже милий момент. Молодята дивляться одне на одного з щирим коханням, з блиском в очах.

—Так! - відповів наречений і зал зааплодував.

—Чи згодні ви, Вербицька Еріка Василівна, взяти собі за чоловіка Бойко Володимира Олеговича? - знову питає реєстратор, на що отримує ствердну відповідь, - Оголошую вас чоловіком та дружиною. Після реєстрації прізвище подружжя - Бойко. 

Новоспечена сімейка цілується, а їхніх очах така щира радість за цю мить, ось вони досягли об'єднання, не зламались, не розлучились, а створили сім'ю. 

Після купи привітань ми відправились на другий поверх будівлі - в ресторан. Купа тостів від усіх, кому не лінь і вже не рахую скільки перекинутих чарок. Назар та його пасія сидять за сусіднім столиком, а біля мене Роман, Іванка та Слава.

—Може тобі вже досить? - зупиняє Роман, перед тим, як я хочу влити в себе ще бокал.

—Не говори під руку, - все таки випиваю і стає так тепло. Ще досі відчуваю погляд на собі, але стає так байдуже. 

Музика в ресторані змінюється на повільну і джентльмени запрошують дам на танець. Піднялась білявка і потягнула Назара на танцпол, так притискається до нього і ласкаво обіймає за шию. Щось мене нудить. 

—Що, Ромчику, потрусимо кістками? - питаю друга, який вже теж під градусом і так само споглядає на картину ідеальної пари.

—А знаєш, чудова ідея, - встає і галантно запрошує мене на танець. Відходимо ближче до центру танцполу. Знову чиїсь погляди чіпляються, але нехай, головне, що в мене ідеальний настрій. 

Коли музика зупиняється усі сідають на місця. Між гостями лунають аплодисменти, коли пари завершують танці. Я глядаю на Назара та його пасію, на Славу, який весело розмовляє з Іванкою, і на Романа, який вже спробував всі смаки бару. Кожен з них створює свій власний світ щастя, і це надихає. Лише я виходжу навулицю. Ззовні на території ресторану є тераса з лавочками, влаштовуюсь там. 

 Все ж таки, як круто знайти свою людину в житті, на яку можна дивитися як Еріка на Вову, знаючи, що ти в неї єдиний, що той чоловік любить тебе так, як ти його. Коротати дні не наодинці, приходити додому, коли тебе є кому чекати. Бачити світ яскравіше і повніше. Я не проти завести стосунки, але лише з тією людиною, до якої відчуватиму весь спектр емоцій. А такої поки що не знайшлось.

—Що це ти втекла від святкування? - перебиває хвилю роздумів Роман і всідається поруч зі мною.

—Та так, вирішила трошки змінити обстановку, там занадто гучно, а тут непогана тераса, так атмосферно,  - намагаюся говорити те, що думаю, хоч мені важко так одразу переналаштувати мозок.

—Розумію тебе. Мабуть не дуже приємно, коли людина, до якої ти щось відчував або відчуваєш на твої очах з іншими. Відкрито, здавалось, неосудно і щасливо. Вони разом, у них все добре, а ти просто спостерігаєш за тим і лише думаєш, чому він а не я. Чому на його місці зараз не я, не я тримаю її руку. Чорт, - лається вкінці.

—Чому ти про це говориш? - я все ще не розумію підтексту його розмови.

— А ще важче, коли він твій друг. І ти нічого не можеш зробити, бо солідарність, гідність, а на серці так паршиво. І він же знав, що я відчуваю до неї. Ця білявка поруч з Назаром. Це про неї. Її звуть Дарина і я ще з першої зустрічі з нею ніби втратив голову. А тут прийшов до друзів на весілля, а вона його цілує в щічку. Так хотів підійти і вправити йому кісточки на носі, але гордість, дружба… А ти пам'ятаєш як була закохана в Назара? - між нами зав'язується морально важка розмова, порушується тема, до якої я б не хотіла повертатись.

— Я б це так не назвала. Швидше прив'язаність. Початок був неймовірним, ті метелики, почуття. Але згодом все змінилось на сумніви і нерозуміння. Нескінченнні роздуми про те, чому він так чинить, чи справді йому стало так байдуже за один день. Довго не могла його відпустити, але час зробив свою справу, ще більше здавалось, що я придумала цю історію для обох і примарна взаємність була лише в моїй голові,- відкриваю йому частинку своєї душі, а язик плутається від випитого алкоголю. 

—Знаєш, може воно все й на краще. Ми обоє побачили, що він мерзотник і самозакоханий егоїст, який думає лише про себе і свої почуття. Приніс біль людині, яка його щиро кохала, забрав у друга дитинства дівчину з-під самого носа. Думає, що він один такий розумний. До речі, тоді ти йому справді подобалась, але хіба це вже має сенс? - продовжує.

—Він справді егоїст. А щодо почуттів - вже байдуже. Я виросла з періоду першої закоханості, гормони вже не ті. Та й Назар знайшов заміну. А ми з тобою так і лишились, - кладу голову Роману на плече, ми дружимо вже дуже давно, але по-справжньому відкриваємось один-одному тільки зараз.

Ми продовжили розмову, обговорюючи різні аспекти наших відносин і життя. Ця тераса стала своєрідним арендним майданчиком для наших серць, де слова ллється легше, а почуття стають чіткішими.