2.4

Назар

Наступного дня мене будить будильник і холостяцьке лігво наповнюється запахом їжі з доставки. Я ж не кухарка, аби з голоду не померти. Та й статус дозволяє, чому б і ні? На годиннику шоста ранку, є ще багато вільного часу до початку робочого дня. Особливо тоді, коли сам собі начальник. Приймаю холодний душ, одягаю чорну сорочку і брюки. В руці ключі він елітного мерседеса. Насправді зовсім не сумую за пасатом, швидше за часами, коли він був моїм другом, тоді я їздив на навчання, поспішав додому. 

 Сьогодні у нас продовжується місія «Моя тимчасова пасія». Треба підібрати їй відповідний наряд, бо свято вже скоро. От іноді задумуюсь, а для чого я все це роблю. Я ж можу сказати, що холостякую, але чомусь розпочинаю якусь дурну гру на публіку. Це ж мої друзі, хіба вони не зрозуміють? Хоча Вова сказав з супутницею. Чому б і ні? 

Заїжджаю в офіс, щоб забрати Дарину. Дівчина застрибує в мерс і ми летимо на шопінг. Моє обличчя таке «щасливе». Я намагаюся оминати стороною всякі бутіки та шоу-руми, в яких блукають молоді вовчиці у пошуках стильного вбрання. Вже боюся собі це уявити. 

На вході нас зустрічає усміхнена темноволоса дівчина і одразу пропонує свою допомогу. Катя, так звуть консультантку, одразу пропонує варіанти суконь і Дарина придивляється до яскравих і коротеньких, які ледве щось закривають. 

—Ні, ця однозначно не підходить, - відповідаю на чергову модель.

—Може, я хоча б якусь приміряю, а ви вже тоді будете відкидати, - бере декілька суконь і йде у примірочну.

 Через декілька хвилин виходить у сріблястій сукні, довжиною, кхе… не дуже коректною. 

—Одразу ні. - За справу береться мій відсутній смак і погляд падає на чорну атласну обтислу сукню, довжиною міді. Це те, що треба.

—О ні, ви з мене монашку хочете зробити? - пригнічено запитує.

—Звісно. Але не хвилюйся, всього на один вечір, - кажу і чую її невдоволене хникання. 

— Я не буду цього одягати. Я виглядатиму наче стара карга, яка вчора поховала чоловіка, - все ж бурчить, але в моїй голові вже склалася чітка картинка, що і як має бути.

—За розміром підійде? - не відступаю від своїх ідей.

—Так, а по довжині ні, - каже.

—Катю, допоможіть підібрати взуття до цієї сукні, - звертаюсь до консультантки і та приносить дві пари туфель, серед яких даю вибір вже Дарині, бо обидві ідеально пасуватимуть сукні.

З примірочної помічниця повертається вже іншою людиною. Світле волосся компонує чорному атласу, а червоні лабутени, на високому каблуку додають зросту та вишуканості. Це саме те. 

—І справді непогано. Надмірну довжину компенсує відкрита спина та декольте. Мені подобається, солідніше стала, чи що, - чудово, отже беремо. Після всього цього діла їду на роботу. Роман від'їхав на зустріч з можливими майбутніми замовниками. Одна з приватних лікарень бажає розробити власну систему особистих кабінетів пацієнтів та електронні черги на прийоми. Ідея непогана та й виділяють на розвиток не малі кошти, тому можлива вигідна обом сторонам співпраця. Вирішую ще декілька справ і їду у спортзал.

***

Яна

Беру декілька днів відпустки, заодно приводжу себе в порядок. Я, насправді, молода дівчина, а не якась змучена пенсіонерка на схилі літ. Встигла вже забути про те, яке задоволення приносить догляд за собою. Шкіра сяє чистотою, зволожена і шовковиста. Обожнюю це  відчуття.

 До весілля моїх друзів залишається день і перед тим, як вирушити в своє містечко, вирішую пройтись по магазинах. Все ж, було б непогано одягнути щось нове, а не перевірену роками чорну сукню. І найважливіше - придбати подарунок для наречених.

На одній з вітрин бачу те, від чого очі буквально загораються. Ось вона. Сукня моєї мрії. Почуваю себе в ній, як ніколи впевнено, ніби спустилась з самих небес, вже знаю, які туфлі зі своїх запасів оберу, щоб все було ідеально.

 Прохання прийти зі своїм бойфрендом я вирішила свідомо ігнорувати, бо, чесно кажучи, не маю з ким. 

 На душі стає трепетно, бо ось зовсім скоро побачу всіх. Цікаво, як вони встигли змінитися, хто чим живе зараз. Ось одні вже навіть створюють сім'ю, а як щодо інших?

Під час пошуків подарунків для молодят мені стало зрозуміло, що обирати необхідно з душею. В результаті купила їм дещо особливе, що відображало їх унікальний союз. Відправившись на касу, відчувала себе частиною цього свята, готовою дарувати щастя разом із подарунками.

Дорогою мимоволі задумалась над тим, а яким би було моє весілля? Моя сукня? Поринаю в світ уяви, знімаю перстень з лівої руки і надягаю на безіменний палець правої, байдуже, що виглядаю як несповна розуму. І продовжую далі думати про своє. Як тут мене перебиває якийсь занадто знайомий голос.

—Янусь, ти? - ледь не кричить від радості.

—Рома? - все ж впізнаю голос друга і біжу до нього обійматись. Я так давно його не бачила та й взагалі нікого з наших.

—Скільки років, скільки зим. Ти як тут опинилась? - питає.

—Працюю і живу неподалік. А ти власне якими вітрами? - наскільки мені відомо, то він працює в іншому місті.

—А я по роботі, відрядження можна сказати. Якраз буду повертатися. Сподіваюся, ти знаєш, що за подія завтра, - каже.

—Звісно знаю. Я теж буду.

—Не кажи мені, що ти встигла заміж вийти, - говорить і підіймає мою руку з перстнем. 

—Та ні, я не… - мою фразу перебиває телефонний дзвінок.

—Вибач, мушу відповісти, - каже і відходить, - Гаразд, зараз буду.

Кладе трубку і звертається до мене:

—Янусь, мушу терміново заїхати в офіс. Зустрінемось завтра і про все обов'язково поговоримо, - обіймає на прощання і йде. Він змінився, але не втратив себе справжнього, це вже привід його обожнювати.

 З хорошим настроєм і новенькими речами повертаюсь у квартирку і збираю все найнеобхідніше. Беру косметику і улюблені парфуми, які не змінювала вже багато років. Ще улюблену піжаму і дещо зі зручного одягу. Бо у планах ще декілька днів побути у батьків, зрештою давно там не була.