2.3

Назар

Після зустрічі пообіцяв відпустити помічницю додому, як-не-як перший робочий день, а одразу конференція, стрес ну і стійкий начальник. Ми з водієм підкинули її до під'їзду, а самі поїхали в офіс. По дорозі Павло запитує:

—Знову чудна помічниця? - сміється водій.

—Ну, мабуть, або мені просто так здалося, - кажу, - ще були надії, що вона не така, як попередні.

—От красиві вони - не заперечиш, а от зрозуміти, що начальник на них не ведеться - клепки бракує. Хах, хочуть все вищих посад, вищих зарплат. Дівчина боса, це ж така можливість одягнути на себе корону. А ви все нікого з них не хочете коронувати, - продовжує влучно стріляти по моїх колишніх і теперішніх помічницях.

 Нашу розмову перериває телефонний дзвінок. 

—Привіт, друже! - весело лунає голос Вови.

—Привіт. Де пропадав стільки часу? - запитую.

—Зараз дізнаєшся. Батько просить, мати просить і я прошу — на хліб, на сіль, приходь до мене на весілля, - регоче по той бік, -  офіційно запрошую тебе на церемонію мого одруження. Дата і час вже розіслана на мейли. 

—Вітаю тебе. От і твоє холостяцьке серце полонили. То ж скільки треба було мовчати, тримати все в таємниці. А тут бац! Сказали, то спершу навіть не повірив, - підтримую розмову.

—То ти вже вкурсі був? А я хотів сюрприз другану зробити. Ай! Кажи, який чорт здав?! Рома? - ну він вже здогадався, таких секретних агентів як Роман ще треба пошукати. Таємниці це його тема. - Гаразд, чекаю тебе, обов’язково з супутницею, без тієї самої не приходь. Плануємо зібрати всю нашу компанію.

 Хах, супутницю! Мене справді дуже здивувало таке спонтанне весілля друзів. Проте, я ж на власні очі бачив які вони щасливі разом, ще тоді, кілька років тому. І точно знаю — вони на це заслужили. 

 Повернувся в офіс, де одразу ж зустрів Романа. 

— Швидко ти! А де красуня-помічниця? Чи настільки взахваті від боса, що не змогла прийти? - регоче й тримається за живіт.

— Та ні. Вдома вона. Підвезли з Павлом, всеодно було по дорозі, - кажу цілком серйозно, на що Рома продовжує свою пісню.

—І що начальник навіть не піднявся в квартиру, щоб бідолашну не налякати якісь громили в під'їзді або ж випити чашку кави? - далі скалить зуби.

—Уявляєш собі, ні, - відповідаю.

—Тьху! То нащо ти з нею їздив? Ти бовдур чи голубий? Я ж пропонував, що візьму на себе, щоб не чіплялась, як попередня, а він все ні, ні. Гарна ж дівчина, природа не обділила. І ти амбал, під два метри ростом. Ціла гора м'язів. Ще й до того, розумний і багатий, останнє треба виділити. За тобою такі кралі бігають і слинки пускають, що мені й не світять. А ти як немічний. Чесно кажу, я в шоці з тебе, - випалює наче напів жартує, але й напів злиться. Хоч в його словах і є якась доля правди.

—Мені вона для роботи потрібна. Обов'язки виконує непогано. Чадо дуже попросиш, можу додати ще один:  приносити тобі каву щоранку, - тепер починаю жартувати я.

— О! Це вже мені подобається! - відгукується.

 На пошту мені й справді прийшло запрошення. І тут виявляється, що церемонія вже менше ніж через тиждень. Треба ще подарунок обрати, купити, супутницю навчити що до чого. Ай-яй. Після роботи швиденько додому, замовив їжу з доставки і в ліжко.

Зранку проснувся з великим натхненням вирішити всі справи. Мотивація просто зашкалила. Заходжу в офіс і вже бачу помічницю в приймальні. 

—Добрий ранок, Назаре Володимировичу, - вимовляє протяжно своїми яскраво-червоними силіконовими губами.

—Добрий. Зайдеш до мене в кабінет, - якраз вирішив розрулити справу з супутницею.

Заходжу, вона не дуже поспішає. Стукає і заходить.

—Прошу, сідай. Є до тебе важлива розмова, - розпочинаю одразу. - У мого друга важлива подія. Він одружується. Треба відвідати церемонію і ти поїдеш зі мною. За це отримаєш премію і два вихідних. Один у п'ятницю, інший в понеділок. Але…

—Добре я згодна, - перебиває

—Але є одна умова. Ми маємо бути в якості пари. Всього один вечір, - все ж таки договорюю, а вона дивиться на мене з-під повік і намагається якомога рівніше тримати спину.

—А якщо я не погоджуся? - закушує нижню губу. Зізнаюсь це виглядає ну дуже по-дурному.

—Звільню. Ти ж не хочеш втратити вигідну роботу? - переходжу на інтереси.

—Добре. Не треба звільняти. Я на все згодна. Тільки от на весілля потрібна якась вечірня сукня. А до зарплатні ще довго, - одразу ж схоплює.

—За це не хвилюйся. Все за мій рахунок. Перукар, візажист, сукня і взуття. Вечір має пройти ідеально за будь-яких обставин, - ознайомлюю зі справою.

— Я вас не підведу, босе, - говорить з гордовито піднятою головою. 

 Впершу чергу знайомлю її з деталями і ми разом придумуємо історію.

—То як краще, познайомились в соцмережах чи разом «кодили» в інтернет-кафе? - перепитує.

— Правдивіше буде про кафе. Я ненавиджу знайомства в соцмережах і багато хто з моїх близьких про це знає, - детально розкладаю сюжет, - я пригостив тебе кавою. Ми багато разів там бачились і так якось склались наші стосунки. Якщо будуть розпитувати - дофантазуєш на місці.

— Так, тут все зрозуміло. Але, думаю, мені треба хоча б щось знати про вас, щоб не проколотися на очевидному, - логічно роздумує.

— Хороша думка. Як і мені про тебе. На завданні ти будеш називати мене просто Назар без будь-яких «викань». Отож я не вживаю алкоголь, не варто його пропонувати під час вечері. З основних занять це програмування, ще варто згадати футбол, - розповідаю.

—Ви займаєтесь футболом? - кліпає.

—Так, щоправда, про це ніхто з мого теперішнього кола спілкування.

 не знає. Тільки Роман Святославич, - додаю, - гаразд, тепер слухаю про тебе.

—Я алкоголь вживати можу. Курю лише електронні цигарки. До того, як прийшла працювати до вас, займала посаду технологічного спеціаліста в центральній обласній лікарні, моя робота полягала в формуванні бази даних та у внесенню актуальної інформації. Не маю багато подруг, без темного минулого. Загалом репутація чиста. А ще я вегетаріанка, тобто не вживаю продуктів тваринного походження. І дуже люблю котів, не знаю чи це знадобиться, - посміхається.