1.25

Яна

Скільки ще доля повертатиме його у моє життя? Скільки ще робитиме боляче тим байдужим поглядом. Наче з десяток ножів щоразу впиваються в мою спину. Я не хотіла доводити себе до такого, мені просто подобалось його любити. Любити? Невже це воно й є? Те саме почуття. Біль, відчуття ніби серце сковує а потім розриває, розпач. Та хіба це любов? Це просто невдала копія, історія яка вже не здатна перетворитись в щасливу. Бо любов там де щастя, хіба ні? 

Так, я багато перебільшую, сприймаю все близько до серця. Теоретично, я могла придумати все сама. Але ті погляди, очі не брешуть, це те, що точно знаю. Я можу знаходити безліч аргументів чому варто його якнайшвидше забути, але жоден з них не переконає мене на всі сто відсотків. Та краплинка надії, нехай вона зовсім маленька, та вона жива і буде вічно жити. Поки я щось відчуваю, принаймні. В мене багато переконань, багато принципів, через які не готова переступати. Я просто чекатиму. Так, час зробить все за мене. 

Вибачте, можливо, це буде зайвим, може тут забагато води, але я хочу виговоритися…

Скажіть мені, навіщо в наше життя приходять люди чи стаються певні ситуації. В загальному. Все чомусь вчить. Невірні друзі навчають обирати кому довіряти. Батьки вчать як любити свою сім'ю. Невзаємні почуття вчать розрізняти людей і краще розбиратись в собі, а кохані навчають любити та цінувати час проведений разом. Навіть прості перехожі здатні відкрити якийсь інший сенс на прості речі й чомусь навчити. Заглиблюючись в закони світової матерії кожен вчинок, слово чи дія матимуть наслідок в майбутньому. До прикладу, в аб'юзивних стосунках хлопець принижував дівчину і вийшовши з них, вона навчиться поважати себе і не залежати від чужої думки. Це такий максимально зрозумілий приклад. Але не всьому можна передбачити наслідок. 

 Як от, колись, ще в дитинстві, мене познайомили з Назаром наші матері. Ми просто гуляти вулицею і зустріли мамину знайому, яка кудись йшла з сином. Це призвело до того, що через багато років я почала щось до нього відчувати. Якби це не було потрібно для якогось Божого задуму, я б не зустріла їх тоді Вони б пройшли на п'ять хвилин раніше, якби не було так укладено долею. Бо нічого не стається просто так. В будь-якій дії можна знайти сенс, якщо добре покопирсатись у підсвідомості, що власне зараз я й роблю. 

 І якщо той самий урок не пройдений, доля повертатиме того «вчителя» у ваше життя доти, доки Задум не здійсниться. 

 Відкритий фінал, як от в моїй ситуації з Назаром свідчить про те, що є декілька трактувань. В одному з них, я набралась досвіду, щоб в майбутньому його використати. В такому разі це справді кінець історії. А в іншому, це зовсім не крапка, а всього лише кома. Бо ціль ще досягнена. Ще не сталось те, що задумано. І життя знову повертатиме і повертатиме до тієї людини наче камінь спотикання. Не важливо, через день чи через місяць, а може й взагалі через рік. Якщо так треба, це обов'язково станеться. І навіть найочевидніший фінал може стати новим початком.

 *говорю так, ніби якийсь сектант. Ви на мене не ображайтесь, якщо щось не так. Я просто намагаюсь зрозуміти суть, той самий посил. Для чого і навіщо. Я впустила вас у свою голову…