1.19

Яна

Нарешті можу спати спокійно. Майже спокійно. Де зараз Назар і чому його вже давно не видно? Хм, яка дивина, я закопую себе своїми ж думками. У кожній схожій ситуації, опиняючись в тих самих місцях, я згадую моменти з ним. Іноді вигадую різні сценарії, так стає краще. Дні його відсутності схожі на роки. Отак бездумно гаяти літні дні, коли він ще вдома! Як так можна! Насправді в моєму серці закрадаються різноманітні сумніви щодо його зникнення. 

По-перше, можливо, він поїхав у місто, там де, вчиться, якісь доздачі, я не знаю, що ще.

По-друге, Назар міг знайти іншу компанію й бачитись з нею. Та ну… Хто? Назар? Гаразд, цей варіант відкидаємо.

По-третє, він може знайти підробіток у вільний від навчання час.

Але що з цього правда? Мабуть, нічого.

Я відчуваю його, він не поїхав. Вдома. 

От сьогодні, я йду на прогулянку, після якої зміниться моє самопочуття, сприйняття усього світу сповільниться. Я все дізнаюсь.

— А де Назар, - питаю Романа при першій же нагоді. Розмову до речі, завів він.

— Ти що, не знаєш? - Дивиться на мене так, наче я ясновидиця, котра програла «Битву Екстрасенсів».

—Ем, що саме? - питаю, хоч тон Роми селить у мені зовсім не цікавість, а хвилювання.

—Алло, ти з космосу? Він вже чотири дні як не ходить. Зламав ногу. Та про це вже знають всі, дивно, як ти досі не вкурсі, - і в той момент я відчуваю як гарячий клубок підкочується до серця і зупиняється в грудях, заважає дихати. Тоді я не думала про якусь образу, та взагалі ні про що не думала. Не могла. В ту секунду, я зрозуміла, наскільки він для мене важливий, наскільки я боюсь та хвилююсь за нього. А ще неймовірно хочу побачити, взяти за руку і сказати, що все буде добре.  Але, чорт, не можу. Тепер побачу я його не скоро. Йому боляче, дуже боляче. Фізично, а мені морально. Господи, дай мені хоча б здалеку його узріти. 

 Я знаю, що Рома тісно спілкується з Назаром. Тому планую дізнаватися усю інформацію від нього. 

Повертаюсь додому, дивлячись в небо. Так не збираються сльози. І лише зустрівшись з рідною подушкою випускаю емоції на волю. Мені так боляче, ніби я відчуваю, те, що він. Я згадую його очі, яких не бачила вже декілька днів. Розумію, наскільки він мені дорогий. В голові прокручую уривок розмови з Романом. Тоді я забула про все, було тільки страх за Назара. Чи все з ним добре, чи серйозна травма. Серйозна.

Як же не хочу бачити нікого. Геть зовсім, окрім нього. Я вразлива і життя зачепило моє слабке місце.