1.18

Яна

Спершу було відчуття, ніби все вдається. Ось лише залишалось дочекатись його відповіді. Але коли вона надходить, я бачу як Еріка змінюється в обличчі. Спершу читає сама. Гаразд, це стосується її в першу чергу. Тоді застигає і починає монотонно дивитися в екран смартфона, який через декілька секунд поринає в режим сну, а вона так і продовжує дивитись. Тоді по її щоці стікає сльоза. Забираю телефон з рук Еріки і читаю повідомлення. О, Господи, що я наробила… Я була переконана на всі сто відсотків, що в них все взаємно. Відкидаю смартфон і обіймаю Еріку. Вона ніяк не реагує лише кладе голову на моє плече і плаче. 

—Вибач, мені краще зараз піти. Хочу побути наодинці, - вгамовується і каже мені.

Не чекає моєї відповіді - йде. Ми такі схожі. Насправді, в нас дуже схожі історії, просто вона знає не все. Щоразу, коли я вислуховувала розповіді Еріки про її кавалера, я згадувала такі ж моменти з Назаром. Як би не було сумно, очевидно, так має бути. В майбутньому це до чогось приведе.

«Терплячих чекає щастя».

Проте мене покидають нав'язливі думки про те, що той стан, в якому зараз знаходиться Еріка — моя вина. Тільки моя. На фоні такого переконання вирішую запитати Вову напряму. Знаходжу потрібний контакт, але в останній момент вирішую, що краще поговорити наживо. Я трішечки петраю в людях. А от коли діло стосується Назара, я не повірю в жодні натяки, поки не почую напряму. 

«На злодієві й шапка горить» - думаю, коли приходить Володя. 

— Привіт, - підходить вітатися. 

—Привіт, - простягаю йому руку, - Ти присядь, маю до тебе розмову. 

— Гаразд, - сідає на лавці зліва від мене, - уважно тебе слухаю, викладай.

— Скажу наперед, вся ця розмова лише з моєї ініціативи й усе залишиться між нами, з мого боку не дізнається ніхто, навіть Еріка. - заспокоювати я вмію, ще краще вмію розпочинати «приємні розмови». 

— Ок. То починай вже, - мабуть, здогадується про що саме очікується така важка і затяжна розмова.

—Еріка тебе про дещо запитувала і отримала твою відповідь, але збоку видно краще. Одним словом, я сумніваюсь в тому, що та відповідь була правдивою. До речі, ти не сказав нічого конкретного. Я хочу почути правду. Скажи, що ти відчуваєш до Еріки. Обіцяю, що все буде в таємниці. Еріка для мене дуже важлива, я не хочу бачити її щодня такою, - говорю наче на одному подиху, розумію, що таким вчинком можу змінити хід подій, порушити кармічний сценарій тра та та. Але покинути не спробувавши, я також не можу. 

—Зараз між нами може бути тільки дружба, казав їй, говорю і тобі. Як би я не старався, я не достойний її, однозначно, це було б великою помилкою, - говорить нібито й щиро, але не до кінця доводить, ніби перериває думку.

— Тобто вона не подобається тобі?- Навмисне виводжу його з зони комфорту.

— Ей, я такого не казав! - і мій метод починає працювати.

— То все ж таки подобається? - і барабанний дріб.

—Так! Все відстань від мене з своїми питаннями, заради Бога. — І...бінго! Хто переміг? Я перемогла! 

— Добре-добре, більше не буду.

—Тільки ти обіцяла, нікому ні слова, - вчасно згадує. Просто він нічогісінько не знає про мій план, я навіть не збиралась комусь розповідати. Бо тепер я знаю на всі тисячу відстотків, що саме, і як, потрібно робити. 

« -1 проблема; +1 щаслива історія»