1.17

Еріка 

Хоч я й нічого не розуміла, але всеодно зраділа тому, що Яна не тримає на мене образу. Я дійсно не хотіла щоб вона шукала якийсь підтекст. Відповідно після її повідомлення я перестала злитись. «Прощай і буде тобі прощено»

Між нами іноді траплялись суперечки, але щоб через хлопців. Ніколи! Мабуть, ми виросли. Сказати чесно, я її розумію, обоє тоді були в ідентичних ситуаціях. Не приємно робити боляче близьким людям.

 Тому коли Яна запропонувала вийти на прогулянку охоче погодилась. Мені теж треба перезавантаження. Та й не знаю як вчинити з Вовою. Схоже, йому подобається Яна. Ну що ж… Нехай все буде так, як має бути.

 Готуюсь до прогулянки, замазую консилером темні кола під очима й злегка підфарбовую вії. Волосся збираю у хвіст, закріплюю елегантним квадратним крабиком. Сьогодні достатньо жарко, тому одягаю спортивні шорти та оверсайз футболку. Ну що ж, я готова. 

 Обожнюю підфарбовувати очі тушшю. Вона працює наче запобіжник. Навіть у дуже складних ситуаціях ти ну ніяк не зможеш проявити слабкість та пустити одиноку сльозу, бо одразу будеш виглядати наче панда. 

 Виходжу на прогулянку й як ніколи відчуваю літню атмосферу. Тихий вечір, починають виднітись зірки. Хмарки по краях рожевуваті. 

 Всі деталі нашої, іноді беззмістовної, розмови розповідати не буду. Найцікавіше те, що Яна багато розповідала мені про Вову. Але по її емоціях було чітко зрозуміло, вона нічого не відчуває до нього. Тоді чому ж так робить? Незважаючи на все підтримую розмову і додаю декілька реплік, які чітко «позначають територію»

—Та не бійся ти йому написати. Тоді все й проясниться! - переконує мене, ледь не б'є себе в груди.

—Я просто не можу, не можу знайти правильних слів, які б не здались дикістю, - намагаюсь якомога делікатніше пояснити, що не збираюсь цього робити.

—Давай я знайду. Напишу, а ти прочитаєш і тоді вирішиш відправляти чи ні, -  не знаю як вона затуманила мені мозок, але ця затія видалась мені цікавою. А що як відповість?Тоді вже буде: вашій увазі, шоу «Імповізація».

Тоді я навіть не думала, про можливі негативні наслідки, що це може зіпсувати моє спілкування з Вовою. А це вже на руку Яні. Але якщо думати масштабніше, то навіщо тоді мені така зрадлива подруга і такий… Друг. Наслідки вирішують мою з ними долю, як перевірка, яку Яна влаштувала сама для себе. Отже гаразд…

 Чекаю поки Яна клацає довгими нігтями по екрану мого смартфона і тоді простягає його мені. Спершу боялась побачити набраний текст, але він виявився справді близьким мені.

«Привіт, є до тебе одне питання... Така справа, загалом, ти мені давно подобаєшся і я не наважувалась тобі це сказати, бо думала, що це може зіпсувати дружбу. Перед тобою стоїть питання: ми залишимось друзями чи можливе щось більше?»

Тремтячими руками надсилаю повідомлення йому. Продумую в голові кожну деталь його реакції і декілька варіантів розвитку ситуації.  Один з них точно справдиться, тут тільки справа в тому який. Коли бачу на екрані заповітне «Пише…» струшую все тіло щоб позбутися цих судом. Серце вже патологічно вибиває грудну клітку. І завмирає у той момент, коли надходить відповідь.

«Привіт, ти дуже добра, красива і позитивна дівчина. Але зараз я не можу відповісти взаємністю. Вибач. Можливо, з часом ситуація зміниться, та наразі між нами може бути лише дружба». 

У цей момент все, що раніше було важливим розбилося на тисячу скляних уламків. Гострих наче лезо і нещадних як паща хижака. Зникає грунт під ногами, повітря, все, що є навколо. Лишається лише пустота, чорна, як хмара, котра закриває собою сонце. Дихання сковує і зникають геть усі почуття, які були ще секунду тому. Їх більше немає, вони помирають без кисню. Їх більше немає… Сотня ножів вп'ялися в спину.

***

Дякую за прочитання! Зроблю невеличкий спойлер, у другому розділі ця парочка ще відіграє свою роль в життях головних героїв) Слідкуйте за оновленнями