1.12

Еріка 

І ось здається шальки невидимих терезів опиняються на його стороні, як він виявляється поруч, але навіть не вітається, жодного разу не кидаючи  погляд. 

«Ні, дякую, я вже сита по вуха» - змушую себе не думати про те, що він може нерівно дихати до Яни, відганяю думки, хоч щосекунди до них повертаюсь.

 «Я біг за вами десять кілометрів, щоб сказати як мені всеодно?» 

— Ходімо за стіл, там Іванка ще сидить, Катя і Слава, - кажу Ромці, який сидить поруч.

Він дає ствердну відповідь. На мій подив швидко встає, йде навіть не кульгаючи, хоча кілька хвилин тому бурхливо скаржився на біль у нозі. Трішки відходимо від Вови і я його про це запитую.

— Як твоя нога? - виривається смішок.

— Добре, добре, - бачу його дивне обличчя. Й він різко починає накульгувати, але не на ту ногу, що й раніше.

— Сказати Яні, що ти вже готовий грати? - запитую капризним голосом.

— Стій! Гаразд, здаюсь. Але мовчи, будь-ласка. Потім тобі Назар все розповість, - аргументи змушують мене погодитись на його вмовляння.

От тільки що не приємно, спостерігати за тим, як вони щебетати, звісно, доти, доки Яну не покликали грати. Я дуже ціную її, вона одна з моїх найближчих людей, але в той момент подруга втратила мою довіру. Хоча, може вона це робить просто щоб позлити Назарчика. Вона про нього часто згадує, але нічого конкретного не говорить, щось там таки не чисто. 

Після імпровізованого матчу, коли всі зібралися грати карти, Назар кивнув, щоб я відійшла від компанії до, вже пустої, лавки.

— Як там Ромина нога? - з неприхованим ентузіазмом запитую Назара.

— Вже краще, шкода, що не зміг сьогодні пограти. Проте ми й без нього чудово справлись, - його акторській майстерності можна позаздрити.

— Досить, я вас розкусила. Тепер розказуй мені що до чого, - видаю.

— Ти, здається з Вовою добре спілкувалась, що сталось? - знає за які нитки смикнути, ніби це не я його розпитую, а навпаки.

— Що, що… Яна сталась, - закотую очі, щоб не показувати свого суму.

Одночасно повертаємось, поглядом шукаючи їх обох. Вони стоять разом. Занадто близько, що хочеться всунутись поміж них. Вова підкидає їй зручні карти, ось бачу як він заглядає. Переводжу очі на Назара, якого від витовища аж кривить, щелепи міцно стинуті, а очі геть потемніли. Тепер то все стає мені зрозумілішим. Він попросив Рому підіграти, щоб відмежувати Яну від Вови. Розумно з його боку. 

Я бачу як моя подруга час від часу обертається і дивиться в нашу сторону. Це також помітив Назар. В наступну мить, коли вона спрямувала свій швидкоплинний погляд на нас, Він нахилився до мене і сперся рукою на моє плече. За це хотілося добряче йому вмазати, кулаки так свербіли, але я чітко розуміла для чого він це робить, тобто жодних підтекстів тут немає.. Тоді вираз обличчя кардинально змінився.