1.11

Назар

Коли приходимо бачу на лавці дівчат. 

— О вони вже прийшли. Ідемо привітаємось, - ніби прочитав мої думки Роман.

Усією компанією підходимо до них. Простягаю руку Еріці, вона вітається. В той час Рома обіймає Яну. Сказати, що я на нього злий - не сказати нічого, хоча я знаю, що він так вітається зі всіма. Підходжу до Яни і, О Боже, вона простягає кулачок. Навіть не рукостискання. Щоб не дратувати її - відповідаю. Бачу, що вона навіть не дивиться у вічі, а погляд спрямований десь в бік. Відходжу. Продовжую спостерігати за тим, як по черзі до них наближаються друзі, зауважую Янину реакцію на кожну людину окремо. Декому вона усміхається, декого лише окидає поглядом. Бачу як Вова її обіймає. І тут мої очі стали камінням, яке виробляє іскри, захотілося спопелити того хрящика, не дивлячись на те, що він старший і вищий статурою за мене. На відміну від Роми він ніколи так не вітається з дівчатами. В думках заспокоюю себе, мовляв, яке мені діло до їхніх особистих життів. Ми просто випадково  опинились в одній компанії, нам не дітей христити разом. 

Початок вечора вже змушує мене зціпити зуби і привести кулаки в бойову готовність. Я аж ніяк не хочу причиняти щось Вові, а тим паче Яні, просто так хочеться підфарбувати йому мармизу, тобто оцю погану маску співчутливо друга. В цей момент перетинаюсь поглядом з Ерікою. Бачу, що її емоції нічим не відрізняються від моїх. Вона підтискає губи, чи то від злості, чи то від невідомості. Еріку ж Вова чомусь ігнорує, навіть не кинувши холодного погляду розвертається і прямує до решти, яка уже зібралася біля стола. Вдвічі більше захотілося його віддубасити. Навіть не думав, що він так може. А я все гадав, чого Сашко його на дух не переносить. 

В цей момент я зрозумів, що тепер він вже не мій друг, а ворог, за яким потрібно пильно стежити. У голові одразу розгортається план дій. Я не дам цьому типові образити одразу двох дівчат. Я знаю, що Вова ніколи не грає з нами футбол і щоб якомога довше відмежувати його від Яни треба покликати її грати з нами. Сам не наважусь, прошу в Роми.

— То як допоможеш? - питаю з надією на його підтримку.

— Звісно. Шкода тільки, я так хотів відігратися, але це важливіше. То до діла? - обожнюю свого другана.

Киваю йому в потрібний момент. На все футбольне поле роздається вереск. Трішки заголосно, але навіть добре - одразу привертає увагу. Яна повернулась, дивлячись на ситуацію що склалась. Рома, ніби майстер акторського мистецтва лежить на газоні й тримається за коліно, до якого я ледве доторкнувся ногою. Допомагаю йому встати і дійти до лавки, на якій сиділи Еріка, Яна та Вова. Ромка з жалісливим виглядом обличчя говорить до Еріки:

— Стань на ворота замість мене, будь-ласочка, - ледве не благає, - дуже нога болить, трішки посиджу, як тільки стане краще одразу тебе підміню.

— Гаразд, вмовив, - каже й віддає Еріці телефон і навушники.

Ну що ж, вже добре. Йду за нею на поле, повертаюсь на позицію.