1.10

Назар

Дорогою додому я обдумував усі подробиці. Що далі робитиму, як поводитимусь. Не залишив без уваги навіть найменші дрібниці такі як вітання та прощання. Здавалось, жодного відхилення від чіткого плану бути не може, проте є одне але. Чи не єдине, що абсолютно не можна передбачити — поведінка Яни. А що як вона просто відштовхне? Жодне падіння чи болісний удар не зрівняється з найменшими думками про можливість бути відвернутим. Я так не хочу, якщо я впаду, то краще взагалі не підходити до урвища. Бо шанси скластися заново мізерні. Чомусь годую себе дивними метафорами, хоч єдине, що позбавить мене цих думок - час. Ще декілька хвилин, кілька кілометрів і все буде по-іншому.

Затори на світлофорах змушують частіше поглядати на годинник. Так багато крутих автівок. Ось наприклад та чорна ауді, що проїхала мимо.

«Яні подобаються ауді» 

Я це безсумнівно знаю. Німецька грація та лаковий чорний колір ваблять не лише хлопців. Чимало дівчат буквально закохуються не в хлопців, а в їхні автівки. Чомусь більшість обирають BMW, та й зізнаюсь, до серця вони близькі. Я, звісно, не власник ауді чи мерседеса але зараз тримаю кермо перевіреного роками білого Volkswagen Passat. Хоч іноді все ж добираюсь маршрутками.

 Ось вже ефектно заїжджаю в поворот, який веде до моєї вулиці. Бачу, що компанія ще не зібралась, тому маю трошки часу і можливість не поспішати. Мабуть, можна ще й поспати пів годинки. Очі мимовільно закриваються від втоми й минає зовсім не тридцять хвилин, а півтори години. Зі сну мене вибиває телефонний дзвінок. 

— Ти збираєшся виходити сьогодні чи ні? - сердито питає Роман.

—Так, так я вже йду, - сонно щось йому торочу.

— Еге ж, я бачу. Виглянь в вікно, - почувши це відмосовую фіранку і бачу під воротами невелику зграю людей. Мої прийшли.

— Добре, добре, вже збираюсь, - відповідаю, хоч був би не проти ще подрімати.

Швидко встаю і приводжу себе в порядок. Хвилин через п'ять виходжу.

— Повільно ти збираєшся, Назаре, - дорікає Рома. 

Вітаюсь зі всіма, хто прийшов. Не помічаю серед них Яни і вирішую якось здалеку запитати про це в Романа.

— Це всі чи буде ще хтось? - вийшло якось занадто здалеку, але натяк він зрозумів.

— Ні, не всі. Еріка написала, що вони з Янкою скоро прийдуть і будуть чекати нас біля майданчика.

Видихаю з полегшенням, отже побачу її. Може вдасться знову провести додому. Було б чудово. Тоді здалось, що вона була не проти. За зграєю мрій та думок зовсім не слухаю того, про що говорять друзі. Відчуваю як хтось тягне мене вправо. 

— Ти тут, Отелло? - сміється Ромка, - ледь в калюжу не впав.

— Та я не побачив просто, - шукаю якусь відмазку, хоч він має рацію, я справді думками далеко звідси.

— Еге ж. - Він завжди все розуміє. Ясновидець чи що?