1.7

Еріка

Завжди в цю пору я солодко сплю, обгорнувшись теплою ковдрою. Ненавиджу холод, тоді сняться кошмари. Але сьогодні одне з таких сновидінь вибило мене зі сну. Тепер лежу, дивлюсь в стелю й не можу заснути. Яна, як завжди, в мережі. Просиджує до ранку в інтернеті, а потім вічно жаліється на синці під очима та втому. 

Зауважую кружечок навколо її автарки -  виклала історію. Як завжди, щоб Назар лайкнув. От не розумію я таких людей. якщо ти щось відчуваєш, не бійся цього, скажи про це.Мовчання виїдає з середини, мовчання приглушує почуття але воно їх не викорінює. Як би страшно не було. Не має чого соромитись. Якщо це взаємно, ви обов'язково будете щасливими, а я якщо ж ні, то ти будеш знати, що твої почуття не взаємні і не будеш себе накручувати і потім шкодувати про те, що могло статися але не сталося. Це ж все ж краще ніж картати себе за те, чого ніколи не буде. Просто живи собі в насолоду і роби усе що хочеш. 

Ви ж пам'ятаєте, що тренери не грають?!

Тоді сталося те, чого я не очікувала, мені написав… Не Вова, але все ж цікаво. Назар, той який Янин. 

— Привіт, - відповіла йому.

— Хотів запитати в тебе, чи не знаєш ти чи є в Яни якийсь хлопець чи може залицяльник? Тільки їй нічого не кажи. - Моєму здивуванню не було меж. Де він стільки сміливості вкрав? 

— Знаю, є. І він мені зараз чогось надписує, все не дає спати. Хоча по ідеї мав би писати серинади їй, - якщо не тупий, то зрозуміє неприхований натяк.

— А хто він? Ім'я прізвище, - о все, дохлий номер. Взагалі весь мозок тим м'ячем повідбивав.

— Не тупи. Нема в неї нікого. Ти за те є. Теж мені недокавалер, - хай знає, що за Ері я роздеру будь-кого на шматки й оком не поведу.

— Думаєш, якби я написав їй, вона відповіла б? - вже щось конкретизує. О, боги еволюції.

— Дивлячись що написав би і з якою метою, а якщо ти питаєш мою думку, то вважаю, що так. Головне не пиши скорочень і щось накшталт «карочє».

— Ну могла б зрозуміліше сказати, теж мені подруга, - це ще я тут не так висловлююсь? - Гаразд, все ж дякую, допомогла.

— Еге, звертайся, - кинула на прощання.

Довгенько думала — розповідати Яні чи ні, але врешті, вона моя подруга й секретів між нами не було й бути не має. 

Та все ж їхні мелодрами зведуть мене колись з розуму і поїду спецрейсом прямо в божевільню. А там білі стіни, медпрепарати, терапія, все як я люблю. Краще про те не думати, бо вже мурахи по шкірі, треба таки менше фільмів дивитись на ніч.