1.6

Назар

Щоб трішки вибитись з колії думок і прийти до звичного стану вмикаю футбольний матч. Те, що потрібно! Через потік дій спортсменів й напівкрик коментатора  пробиваються спогади з минулого. Коли Яна говорила, що теж завжди дивиться матчі. Звісно, дивно було чути, що дівчина слідкує не за корейськими чи китайськими дорамами( чи як там їх),як безліч дівчат, а віддає перевагу спортивним іграм. Губишся серед людей, які вважають себе найпалкішими вболівальниками знаючи лише Неймара, в кращому випадку ще й Роналду. 

Зрозуміло, що Яна такою не була. Вона не викладала історії про футбол, щоб показати схожість інтересів з кимось. Просто, як від нашого, дворового, ловила хвилю. Я граю в нападі, а вона на позиції воротаря, завжди впевнена, бо дуже вправно ловить м'ячі. Все ж роки волейболу дають хороший досвід. Я в свої часи теж грав у волейбольній команді, досі пам'ятаю яка це праця, в першу чергу над собою. 

Наш спортивний майданчик, звісно, не виправдовує розміри загальноприйнятого футбольного поля, але щиро вдячні й за те. Бо саме тут можна відчути таку атмосферу, як ніде інакше. На віддаленому куточку вулиці, де барви неба щовечора розгортають неймовірну палітру кольорів й зливаються в безмежні заходи сонця, золота тарілка якого осідає десь далеко за лісом. Як ніколи, саме тут відчувається справжня природа, а дружня компанія ще більше покращує душевний стан. Вона у нас трішечки галаслива, не дуже конфліктна, але й немісцевих тут не вітають. А ще зі своїми кепськими традиціями, краще б їх не було, бо набридло вже лагодити те вікно і купувати нові м'ячі. 

До чого я все це, Яна завжди була частиною нашої компанії й цікава тим, що в будь-які моменти залишається собою, не зважаючи на те, що подумають інші, не підлаштовуючись, просто живучи для себе. Її подружка Еріка недавно прийшла до нас, тому ще трошки соромиться, але попри те вливається в колектив. Он уже й з Вовчиком як здружилась. А якщо в Яни є хлопець? Онтой, який приїжджав мотоциклом, Стас, чи як там того мерзотника? Ері з Яною завжди разом, отже та має знати про неї все. Мабуть, через Вову можна було б все дізнатись. Вмикаю телефон і телефоную другові. Знаю, що він ненавидить листування.

— Здоров, - вітаюсь як тільки бачу, що виклик прийнято.

— Привіт, давно не бачились. Ти так погомоніти чи по справі? Я тут просто спати збирався, - по голосу чую, що вибив Володьку зі сну.

— Я по справі. Хотів запитати в тебе дещо, - акуратно підводжу до прохання, щоб бува не подумав, що я про Еріку розпитую.

— Ну питай раз дзвониш.

— Ти ж спілкуєшся з Ерікою? Я хотів щоб ти запитав для мене, чи є у Яни хлопець, - випалюю прохання і тільки тоді розумію, наскільки по-дурному воно виглядає.

— Був би радий допомогти, якби спілкувався. Вибачай, друже. То може сам напишеш Еріці?

— Мені здавалось, ви знайшли спільну мову. Хм… Може номер хоча б маєш? - сподіваюсь витягнути з нього хоча б щось.

— Я просто не можу наважитись їй написати. Номер маю. Записуй, - і почав диктувати мені телефонний номер Еріки. Дзвонити не збираюсь, напишу в телеграм.