1.5

Яна

Сон ніяк не міг поглинути мене. А все через те, що мозок був напружений невтомною роботою уяви та потужним потоком різноманітних думок. Думок, які терзали й не давали спокою, залишаючи за собою шлейф спогадів впереміш з терпким ароматом знайомого парфуму. Я знаю, цей вечір багато чого змінив. І мене також. Й ці зміни були неминучими, бо рано чи пізно так сталося б. Нажаль, не можу передбачати, що буде далі, але дуже хочу поринути з головою у ці зовсім нові відчуття. Зігріватися його повідомленнями, відчувати підтримку, а все що зараз можу — кутатися в ковдру надії й надалі сподіватися на якісь примарні зміни. Я відчуваю щось, чого не було раніше, і воно засушує всі сумніви, змушує серце пульсувати й розганяти кров по артеріях. Так, нехай це й робить моє обличчя червоним, але змушує мене жити і дихати на повні груди. Тепер я розумію чому символом любові є серце. «Що? Любові? Ні, ні, ні.» одразу ж думки заперечують самі себе. Я не очікувала, що таке спливе в моїй голові. Чи то мозок сказав все сам за мене? В мить пронеслися мільйони картинок. Поглядів, на які раніше банально не зверталася увага, які не були значимими, не змінювали хід подій. В них здавалось проминали невеличкі іскорки, які тільки-но зароджувалися між небесного кольору очима, які ще тоді не могли подумати, що доля поверне все так, як потрібно їй.

Немає з чим порівняти і брак слів теж позначився. В найвідповідальніші моменти говорю, аби не мовчати. І, як бачите, це грає не на мою руку.

Відтоді, як переступила поріг дому, стало легше. Ніби відчувається безпека і спокій, але досі пронизує та зграя мурах. Від дружніх обіймів?

« Яно, ну це вже занадто». 

 Кричу в голові сама до себе, але від того нічого не змінюється. Телефон на нулі. Що ж мені робити? Дійсно, мабуть, як усі люди вночі - спати. Але не цієї ночі. Зараз настрій в крові бурлить, як від декількох чашок улюбленого американо без молока і цукру. Таки не завадила б філіжанка ароматного напою, тому іду на кухню й вмикаю кавовий апарат. Приміщення наповнюється стійким запахом смажених зерен і кожен ковток наповнює тіло спокоєм, зникають мурашки та не потрібні думки. Присмак кави вводить в транс і з'являється дике бажання… співати? Гаразд, піддаюся психологічним потребам і добряче завиваю «Нам буревіями…». Бідні люди.