1.3

Яна

Той вечір пам'ятаю як сьогодні, коли вже нас повністю огорнула темрява літньої ночі, футбол плавно переріс у дружні посиденьки на лавочках, по класиці - з пачкою соняшникового насіння на кожного. Лише одинокий місяць без своїх дрібних супутниць видавав якесь світло, а відмінним музичним супроводом було гудіння нестерпних комарів та дзвінкі голоси друзів, крізь які я чула лише один. 

— У мене є карти! Граємо? - виголосив Роман і вся компанія перекочувала до невеликого столика.

Всі одразу позаймали звичні місця навколо дерев'яного стола і лише деякі зміни порушували усталений порядок. Е ні! Мандражу на сьогодні мені вистачило, а позиція рука-в-руку з Назаром не дуже сприяла нервовому спокою.

— Давай поміняємось місцями? - тихо сказала до приятеля, який стояв праворуч.

Наші місця завжди були такими: Назар, Вова, Я, та Еріка, всі інші - як вийде. А тепер Вовчик чомусь «переїхав». З Ерікою ми спілкувались ближче ніж з усіма, ділились таємницями. Загалом, вона знала про Назара та про моє ставлення до нього. 

— Ні, ні, мені й так добре, - відказав хлопець, кивнувши головою в сторону Еріки, звісно так, щоб це помітила лише я. Ото вже партизани! Ніколи вона про нього розмов не порушувала, а тут стоять обоє розмовляють, так мило усміхаються. Одним словом - воркують. Та ну, ніколи не повірила б.  Нова парочка «твікс» або ж вони щось задумали. Ну по дорозі Ері точно розколеться. 

«Подумаєш добре йому, а мені ні. Тепер стій тут цілий вечір як дурепа. Гаразд, переживу вже. Теж мені Ромео і Джульєтта, в мене тут свої сердечні історії». В думках я грізно лаялась на Вову, заразом і на Еріку. Ну теж мені, знайшли час.

Весь вечір поглядала на них і дивувалась. Добре, що не влізла, бо вони непогано так виглядають, як раніше не помічала. Звичайно, не так як ми з Назаром, але все ж також нівроку. Ловлю себе на цій думці і ніяковію.

— Знімай!

— От же ж гад, не дивись в мої карти.

Весела компанія змушувала виринати з власних думок і змінювати насуплені брови на веселу посмішку.

Ось Еріка та Вова дивляться в карти один-до-одного і вибудовують спільну стратегію. За ними ще одна, тільки вже офіційна парочка, обіймаються… Стоїмо троє й не розуміємо, що зі всіма сталося: Ромка, Назар і я.

 І мабуть настільки я розгубилася, що тільки  чого й робила — збирала дурнів. Партія якоїсь вже по рахунку гри доходила до завершення і вже красувався черговий дурень в моїх руках, бо козир весь в Вовки. Це все Еріка йому підтасувала, от будемо наодинці, добряче вхопить за такі коники. Мій хід. Вже готувалась кинути карти супернику, як відчула зліва від себе чиєсь дихання в шию. Мужня рука взяла хрестового вальта з моєї колоди й поклала на стіл. І що я бачу, як Вова ліниво тягне карту собі. 

— Ану так, - черговий хід замість мене зробив Назар і завдяки його ініціативі мій опонент програв. З соромом! В моїй посмішці відлилась дивна гордість. Мовляв, ось так треба грати, вчіться дітки.

Та з кожною хвилиною після дванадцятої ставало все холодніше. Я вже бува зібралася іти додому й підходила до всіх прощатися, як почула з його уст моє ім'я, від чого одразу ж з'явився мандраж.

— Яно, ти додому? Ходімо, я проведу, вже пізно, - теплим тоном говорив хлопець, і здавалось один лиш його голос зігрівав.

На пропозицію Назар отримав від мене кивок головою. Вперше в житті я хотіла щоб мій будинок був десь за тридцять кілометрів, щоб іти поруч з ним декілька годин, а не всього пару нещасних хвилинок.