1.1

 Назар 

До ніг покотилася чергова чвертка і розбилась на друзки. Вже не рахую їх,а лише спустошую. Під оком гематома, мабуть побився з кимось. Якось вже всеодно. Я не буду казати, що святий, але ніколи раніше не пив чогось сильнішого градусом за вино. Все сподівався, що й не почну, але життя подумало інакше й обставини влили всередину добру порцію відбірного коньяку. Гіркий і неприємний на смак, але ефект збиває з ніг в прямому сенсі. Перед очима непроглядний туман, від чого зінниці важчають і очі мимовільно примружуються, Серед усіх проблем до такого стану мене довела лише одна. Одна людина. 

— Володимирович, як ти там? - линув голос десь з іншого світу, - Живий?

— Де вона? - питав я ще не прокинувшись, а насправді видавав лише незрозумілий белькіт.

— Хтоо? - протяжно вимовив мій друг по чарці, якого знаю не два дні й знову засопів.

«Вставай, Назаре. Як там говорять, через не можу, через не хочу, до кінця, і ти будеш чемпіоном!»

Може чемпіоном я й не буду, бо на останній екзамен таки запізнюсь. Холодний душ допоміг опритомніти. Випровадиши з мого будинку товариша, я заходився приводити себе в порядок. Завжди укладена зачіска, якою й дівчата не завше могли похизуватись,була моєю візитівкою. 

Як не дивно, я навчався на другому курсі «інформаційних технологій», хоч і завжди захоплювався спортом. Мене вабили тренування, облаштовані спортзали, гантелі, але найбільшою маною був футбол. Так-так, саме він,та не як у більшості хлопців просто хобі. Я мріяв займатися цим професійно, хоч це так і не втілилось. Мовляв, це не робота, не буде постійного доходу та величезних перспектив, які зараз може принести сфера ІТ. Ще колись в школі, моє захоплення почалось з волейболу й через деякий час я не міг уявити свій день без спорту чи хоча б активного відпочинку. З закінченням першої альма-матері моє життя змінилося і тепер я годинами просиджую над блакитним екраном комп'ютера, монотонно набираючи пальцями на клавіатурі код. Попри сонливість та жахливий біль в спині, а ще зіпсований зір. Бачте, така вона, дорога до заможного та забезпеченого життя. Далеко від дому, друзів та почуттів. За кілометри від неї… 

Все здавалося таким чужим та бездушним. Не так я собі уявляв студентське життя. В завитках моєї фантазії воно було перш за все вільним від зайвої опіки, а далі безтурботним та бездумно щасливим. І аж зовсім не нудним. Каюсь, при виборі фаху звертав увагу на гроші, а на на власну думку. І ось пожинаю невдалі плоди, ще так і не здобувши професії. 

Єдиною втіхою зараз є листування з старими друзями, такими домашніми та знайомими з дитинства, які не зрадили мене навіть після від'їзду. А ще окрім них я маю в рідних краях свій маленький талісман.