Глава 3: Крик серед тиші

Марк, Джессі та Чейз йшли мовчки, тримаючись один за одного, намагаючись не зупинятися. Вулиці, ще кілька хвилин тому переповнені людьми, тепер виглядали порожніми й безжиттєвими. Лише хаотичні звуки лунали з різних боків — крики, шум розбитих вікон і глухі стуки, що розривали це жахливе мовчання. Вони відчували, як це місто з кожною хвилиною ставало все менш схожим на те місце, яке вони ще нещодавно називали домом.

— Що робити далі? — запитав Чейз, озираючись на порожні вулиці, що ніби вітали їх своєю пусткою. Його голос звучав нервово, і він відчайдушно шукав хоч якусь надію серед цього кошмару.

Марк замовк на кілька секунд. Його серце билося сильно, він намагався зберегти спокій, але в глибині душі розумів, що контроль над ситуацією втрачено. Ніхто не міг передбачити, що буде далі.

— Просто знайдемо місце для ночівлі, — сказав він, намагаючись бути впевненим. — Нам потрібно хоч трохи відійти від цього хаосу.

І вони продовжили йти, поки не дійшли до великої будівлі, яку можна було б використовувати як тимчасове укриття. Однак, наближаючись, вони почули крики. Це не були звичайні відчайдушні звуки людей, що тікали. Це була жорстока боротьба.

Марк зупинився, його серце стиснулося, і він тихо сказав:

— Тримайтеся близько. Що б там не було, ми маємо бути готові.

Вони швидко наблизилися до джерела шуму і побачили, що сталося. Чоловік, що намагався вирватися, був схоплений чудовиськом — істотою, яка вже не мала нічого людського. Його шкіра була бліда, а очі — порожніми й безжалісними. Чоловік борсався, намагаючись вирватися, але вже було запізно. Істота, яка була колись людиною, безжально рвала його на частини, хапаючи за груди й спину, не зважаючи на крики про допомогу. Це було не просто насилля — це була жахлива, бездушна смерть, що не залишала місця для співчуття. Монстр, схоже, вже не мав нічого, окрім інстинкту, і цей інстинкт наказував йому заволодіти своєю жертвою будь-якою ціною.

Марк відвернувся, не в змозі дивитися. Джессі закричала від жаху, її руки стиснули рот. Вони були свідками того, чого не можна було уявити: людина, яку ще кілька хвилин тому здавалося, можна було врятувати, зараз ставала їжею для монстра.

Але цей крик Джессі не залишився непоміченим. Істоти почали повільно виходити з будівель, з темряви і ринучи в їхньому напрямку. Їхні очі — бездушні й порожні. Зомбі почали наближатися, і кожен їхній рух був немов рішучий вирок.

— Чорт, потрібно бігти! — вигукнув Марк, схопивши Джессі за руку. Вони кинулися бігти вперед, минаючи перші райони зруйнованих вулиць.

Чейз, зляканий і розгублений, кричав:

— Куди бігти? Де укриття?!

Марк навіть не озирнувся, відповідаючи лише одним жестом — рухатись далі. Вони пробігли кілька кварталів, ніби кожен подих був важким і болісним. За ними все швидше наближались зомбі, що йшли в їхньому напрямку, мовчазно і бездумно, тільки одна мета — знищити всіх живих.

Вони шукали будь-яку можливість втекти. Врешті-решт, коли вони вже не могли бігти далі, вони побачили закриті двері одного з магазинів і кинулися туди.

Захекавшись, вони швидко зачиняють двері і прислухаються до навколишніх звуків. Їхній пульс прискорюється. Через кілька хвилин чути, як зомбі повільно підходять, намагаються залізти в приміщення. Вони намагаються контролювати своє дихання, бо розуміють — тепер будь-який рух може стати фатальним.

— Тримайтеся! — прошепотів Марк, поглянувши на них. — Ми повинні вийти звідси. Нам потрібно знайти нове укриття, і швидко.

Джессі, вся в поті, підняла голову. Вона відчувала, як кожен день, що вони залишаються живими, ставить під загрозу їхнє майбутнє.

Марк подивився на Чейза, потім на Джессі, а його голос став ще впертішим.

— Ми не можемо зупинятися. Ми повинні рухатись далі, навіть якщо шлях буде дуже важким.