Глава 2: Перші кроки в невідомість

Коли Марк і Джессі вибігли з будівлі університету, вони побачили, як хаос охоплює навколишній світ. Вулиці були переповнені людьми, що панічно бігли в різні боки, ніхто не знав, куди йти і що робити. Вогні автомобілів мимоволі тьмяніли, а з вікон лунали крики й звуки тривоги.

— Що відбувається? — запитала Джессі, її голос був напружений, але ще контролювався.

Марк нахмурився і перевірив телефон, але сигнал був дуже слабким. Він відчув, як щось змінюється в повітрі, ніби щось велике й незворотнє наближається.

— Я не знаю, але це не просто паніка через вірус. Це щось інше, — відповів Марк, намагаючись залишатись спокійним. — Нам потрібно дістатись до іншого району, подалі від цього всього.

— Але де ж ми знайдемо укриття? — Джессі кидала погляд на навколишній хаос. — І кого ми можемо знайти в такому стані?

Їхні думки перервав новий крик, на цей раз з іншої сторони вулиці. Це було не просто відчайдушне волання — це була справжня боротьба. Звуки, що лунали з того місця, не могли залишити байдужим жодної нормальної людини. Схоже, на тому боці вже хтось став жертвою нового жахіття.

— Давай! — Марк взяв її за руку. — Ми мусимо йти.

Вони рвонули до найближчого парку, думаючи, що це буде безпечніше місце. Але там ситуація була не кращою. Вони помітили людей, що явно не контролювали свої рухи, агресивно наближаючись до інших, штовхаючи та кричачи. Деякі просто падали на землю, а інші вже пішли в атаку. Марк і Джессі дісталися до найближчої лінії магазинів, де зупинилися, обдумуючи, що робити далі. Тут було тихо, майже нікого не було, але вітрини вибиті, а деякі місця всередині здавалися розграбованими.

— Це вірус, — мовила тихо Джессі. — Ми маємо знайти людей, яким можна довіряти, і поки не пізно — дістатися укриття.

Марк кивнув, але не мав уявлення, де шукати таке місце. Однак вони знали, що часу залишалося все менше. За кілька хвилин з’явився ще один молодий чоловік, схожий на втікача, як і вони. Він виглядав дуже розгубленим.

— Я — Чейз, — вигукнув він, наближаючись до них з іншого боку магазину. — Ви теж бачили це? Що відбувається?

— Ми не знаємо, — відповів Марк, намагаючись залишити спокій в голосі. — Ми тільки що вибігли з університету.

— Це почалося нещодавно, так? — Чейз поглянув на них, ніби шукав підтвердження своїх слів. — Я чув про це від одного з викладачів, але до кінця не міг зрозуміти.

— Це не просто вірус, — сказала Джессі, її голос став більш певним. — Тут щось інше. Нам треба знайти безпечне місце і почати шукати інших людей.

Чейз на мить задумався.

— Якщо хочете, я з вами. Але тільки якщо у вас є план. Може, варто спробувати дістатися до лікарні чи піти в поліцію?

— Лікарня вже заражена, — додав Марк, намагаючись виглядати впевнено. — Нам краще рухатися разом.

Трійка вирушила в бік найближчої автобусної зупинки, де намагалась знайти транспорт, щоб дістатись подалі від центру міста. Але вулиці виявилися порожніми, а згодом вони побачили, як люди, що бігли, вже більше не могли зупинитись. Вони не тільки не тікали, а й здавалися зараженими, і більшість з них були небезпечними.

— Потрібно терміново знайти місце для укриття! — сказав Марк, здавалося, що кожна хвилина може стати фатальною. — Нам потрібно ще знайти тих, хто вцілів.

Незабаром вони почули ще один крик. І на цей раз він був набагато ближчий.