Глава 1: Початок кінця

Глуха ніч. У лабораторії державного наукового центру працювали лише кілька людей. Лінійка тестів і експериментів була в розпалі, а в повітрі витав запах дезінфекційних засобів і розчинників. Вчені працювали в тиші, не підозрюючи, що завтра світ зміниться назавжди.

Диверсія була спланована ретельно. Усі двері лабораторії були закриті на ключ, і тільки один із співробітників — доктор Крейгсон, геніальний, але ідеалістичний вчений — мав доступ до останнього зразка вірусу. Він вважав, що це не просто хвороба, а справжній прорив у науці, який відкриє новий етап еволюції. Тому, коли ночами він працював над генетичними експериментами, намагаючись «поліпшити» людський організм, він став ще більш переконаним: створений вірус стане основою для майбутнього людства. Але він був настільки впевнений у своїй правоті, що не сумнівався в результатах. Він випадково розбив пробірку. Вірус, що повільно розливався по лабораторії, потрапив у повітря. Лише через кілька хвилин Крейгсон зрозумів, що це стало кінцем, але для нього вже не було шляху назад. Він закрив двері та заблокував виходи, не залишивши собі шансу на порятунок.

Наступного ранку, коли співробітники лабораторії прийшли на роботу, вони одразу відчули зміни. Спочатку це були легкі головні болі, нудота і слабкість. Проте з кожною хвилиною стан погіршувався. Вони не могли зрозуміти, що відбувається, але було очевидно: це не звичайне отруєння чи вірусна інфекція. Як тільки симптоми почали посилюватися, кілька співробітників вирушили в найближчий госпіталь. Але вже в лікарні лікарі не встигли поставити діагноз — хворі ставали все агресивнішими, а деякі з них втрачали контроль над собою. Ті, хто був в лікарні стали новими носіями вірусу. Поки це відбувалося в лабораторії і лікарнях, у місті все ще панував звичний ритм життя. Університет Марка знаходився за кілька кілометрів від наукового комплексу, і ніхто не міг припустити, що все це скоро набуде маштабу, який змінить усе.

Марк і Джессі не були близькими друзями, але вони не раз перетиналися на заняттях і в коридорах університету. Їхнє знайомство не виходило за межі стандартних привітань. Того ранку, коли новина про дивну епідемію в лікарні почала циркулювати, вони сиділи на лекції з історії, як і завжди. Марк зазвичай був спокійним і зібраним, хоча сьогодні його турбувало щось більше, ніж зазвичай. Джессі, у свою чергу, була уважною до деталей і намагалася не пропустити нічого важливого.

— Чув про це? — запитала вона, кидаючи погляд на телефон. — У лікарні сьогодні щось сталося. Люди раптово почали хворіти.

Марк перевірив новини. Справді, повідомлення не обіцяло нічого хорошого. І хоча ще нічого не було офіційно підтверджено, атмосфера в університеті вже почала змінюватися. Чутки швидко поширювалися. Раптом, від дверей аудиторії, вони почули гучний, страшний крик. Це не був звичний шум коридору, не було видно студентів, які бігли на лекцію. Цей крик був інший. Всі на кілька секунд зупинилися, перш ніж на них накотила хвиля паніки. Звук був різким, і через мить вони побачили, як один із викладачів, професор Хендерсон, вибіг із коридору, його обличчя було змінене до невпізнання — бліде, з поламаними рисами.

— Вибігайте! — голос професора був уривчастим, і очі широко розплющені, немов він щойно пережив кошмар. Студенти були вражені, не розуміючи, що відбувається.

І тоді, одразу, все змінилося. Професор схопив за собою студентку, і їхні рухи стали нестерпно жорстокими. Здавалося, що він не контролює себе. Інші студенти почали тікати, а ті, хто залишився, не могли відірвати очей від цього безладу. Паніка охопила всю аудиторію.

— Що це за чортівня? — прошепотів Марк.

— Нам потрібно йти, — відповіла Джессі, її голос був спокійним, але очі тривожні.

Вони підхопили свої речі і вибігли в коридор. Світ навколо змінився. Люди тікали, але здавалося, що вони не знали, куди йти. Небо було затягнуте сірими хмарами, і Марк раптом зрозумів — усе це не просто випадковість. Вже на першому кроці вони зустріли своїх перших «хворих». І цей страх, що наростав в їхніх серцях, став початком того, що неможливо було зупинити.