Розділ 49. Ніч роздумів

Цю ніч Злата вирішила провести в лікарні біля Арсена. Вона не хотіла залишати його самого, а також пам’ятала слова провидиці про те, що вночі не можна бути наодинці. Особливо тепер. Також, її не полишало відчуття провини. Якби вона прийшла на побачення… якби написала вчасно… Можливо, цієї аварії взагалі б не сталося. У глибині душі Злата була впевнена: це все через неї.

Арсен спершу категорично заперечував.

— Ти не зобов’язана тут сидіти, — буркнув він. — Це ж лікарня, а не курорт.

Але коли вона вперто не зрушила з місця, лише зітхнув і, після короткої паузи, додав:

— Гаразд. Але за однієї умови.

Вона здивовано глянула на нього.

— Ти не спатимеш на кріслі, скрутившись, як кішка. Ляжеш тут, біля мене. Місця вистачить.

Він намагався пожартувати, говорив легким тоном, навіть усміхнувся — так, ніби все це дрібниці. Ніби ніч у лікарні після аварії — не причина для хвилювання. Злата усміхнулася у відповідь, але бачила більше, ніж він хотів показати. Вона помічала напруження в його плечах, надто рівне дихання, погляд, що час від часу темнів. Йому було боляче, мабуть ліки переставали діяти. І він жартував, бо просто не хотів її лякати.

Злата обережно лягла поруч, стараючись не зачепити перебинтовану руку. В палаті було тихо — лише приглушені звуки нічної лікарні й рівномірне блимання лампи за дверима. Вона дивилася в стелю й думала лише про одне: якщо Морок справді дістається до неї через тих, кого вона любить — то вона мусить діяти. Що ж робити?

Відповідь не приходила словами — лише відчуттям, гірким і важким, мов камінь у грудях. Вона перебрала в голові все, що сказала Аміна. Кожен варіант мав ціну. І в кожному з них Арсен опинявся під ударом — просто по-різному.

Сказати йому правду?

Він не повірить і піде, думаючи що Злата божевільна. Або повірить — і тоді Морок отримає ще один шлях до нього, намагатиметься його знищити. Арсен не потрібен йому без сили та темної магії, але вона з ним зблизилась останніми днями, тому він ідеальна ціль. Він  — її слабке місце.

Може тоді зникнути, перестати бачитись з хлопцем?

Ні, тільки не це. Вона розуміла що не готова втратити його знову. Нізащо.

Боротися самій? Чи віддати кулон? Мій кулон — моя сила і в лапах темряви може наробити багато біди. Я не зможу цього зробити, хоч це найлегший шлях. А боротися — моєї сили замало. Знань — ще менше. Але час працює проти мене. В мене просто немає вибору.

Злата тихо зітхнула й поклала долоню на теплий кулон. Метал відгукнувся ледь помітним пульсом — ніби серце билося всередині нього. Вона зрозуміла: відповідь уже є. Вона знає що потрібно робити.

— Я не дам тобі торкнутися його, — прошепотіла вона в темряву. — Навіть якщо для цього доведеться стати твоєю мішенню.

Вона почне з малого: поставить захист на себе та Арсена. Також збере необхідну інформацію, підготується закляттями та травами. І поки Морок думає, що вона вагається, — вона зробить свій перший хід. Злата обережно повернула голову. Арсен спав неспокійно. Вона залишилася пильнувати. Бо цієї ночі темрява вже зробила свій хід. І тепер — її черга.

Коли Арсен проснувся, вже був ранок. Сонце намагалося пробратись крізь жалюзі лікарняних вікон, танцюючи на білих стінах. Злати в палаті не було, тільки записка на столі, поруч з ліжком:

«Доброго ранку. Надіюсь тобі було зручно спати і я не тиснула твою хвору руку. Маю справи, не могла чекати коли ти проснешся, а будити не хотіла. Повернусь ближче до вечора і принесу щось смачненьке. Бувай.»

Арсен усміхнувся від прочитаного. Йому було приємно, що вона Злата прийшла в лікарню. Видно, що вона була налякана і хвилювалась за нього. Авжеж, ще й себе винною відчуває. Дурненька. Він не звинувачує її. Але те що вона щось приховує це факт, і мабуть час їй це все розповісти.

Хлопець роздратовано глянув на свою руку.

Ще цього мені бракувало для повного щастя. Дивно це все з тією аварією вийшло. Ніби містика якась. Той туман раптовий, і ворон такий ж як на Злату напав при їх першому знайомстві. Може це не співпадіння? Може навколо мене щось коїться, а я цього не помічаю? Мабуть, після вчорашнього я мабуть в силі повірити що магія існує і це не просто збіг обставин.

Він почав шукати свій телефон.

Маячня це все. Мабуть після струсу мозку таке затуманенення  розуму норма. Напишу на роботу, що в мене тимчасово незапланована відпустка. А тоді буду прохати лікаря відпустити мене додому. Ненавиджу лікарні.