Розділ 38. Вечір після зустрічі

Арсен повертався додому  у гарному настрої. Вечірнє місто жило своїм життям: десь неподалік грала романтична музика, пари прогулювалися, тримаючись за руки, компанії друзів сміялися й домовлялися, де провести вечір. Він мимоволі сповільнив крок.

Хлопець раптом усвідомив, що давно нікуди не ходив — ні на побачення, ні просто з друзями. Останні місяці його життя складалися з роботи, навчання і постійного поспіху. Тепер до цього додався ще й спорт. Усе важливе, усе «треба», але ніби без радості.

Зустріч з тією дівчиною дивно на нього вплинула. Вона або розчулила його, або пробудила щось давно забуте — бажання жити, а не просто витрачати дні між парами та змінами.

«Я втрачаю свій час. І свою молодість», — подумав Арсен.

Йому знову згадалася вона.

«Злата така приємна і цікава… Ті десять хвилин пролетіли з шаленою швидкістю. Розмова була настільки захопливою, що в якийсь момент я ледь не запросив її на побачення», — зловив себе на думці він. Але одразу ж зупинився. «Це було б дивно. Ми ж зовсім не знайомі. Може, вона не сама…»

Та все ж у глибині душі з’явилася надія: «Можливо, ми ще зустрінемось». Арсен усміхнувся і дістав телефон.
«Треба написати хлопцям з універу. Потусити разом. Ми так давно не бачились».

Вдома він одразу пішов у душ, змиваючи з себе втому дня. Потім налив собі холодного лимонаду, сів у крісло й увімкнув платівку. Кімнату заповнила повільна музика. Це був наче ритуал перед сном.

Арсен заплющив очі. І раптом перед ним постала дівчина з рудим волоссям — таким схожим на волосся сьогоднішньої незнайомки. Риси обличчя були розмиті, нечіткі, ніби крізь туман, але він точно знав: вона стоїть зовсім поруч. На ній — його картата сорочка, занадто велика, напівсповзла з плеча. Вони сміються, крутяться під музику, танцюють так легко й безтурботно, наче знають одне одного все життя. Дівчина перекручується у танці, тоді він з швидкістю світла притягує її до себе і міцно цілує. Вона шось шепоче і руді кучері трепетно сповзають на плече.

Арсен завмер. Серце стислося. Він різко розплющив очі й стрепенувся, ніби його облили крижаною водою.

— Це було так реалістично — тихо пробурмотів він. — Ніби спогад, якого я не пам’ятаю.

Відчуття було дивним і тривожним. Ніби щось, що вже було. Але ж він був упевнений — цього не могло статися.

— Що за мана… — видихнув Арсен. — Мабуть, час спати.

Він підвівся й вимкнув музику. В кімнаті стало тихо.