Розділ 35. Темрява не спить

Темнолісся не спало. Після ритуалу воно почало в’янути. Магія більше не текла вільно — вона застигала, ламалась, розсипалась на слабкі і нестійкі відлуння. Старі закляття втрачали силу, обереги тьмяніли, а тіні ставали коротшими й рідшими. Те, що колись дихало темрявою, тепер лише виживало.

Дерева перестали шепотіти. Тіні між ними ворушилися повільніше, ніж зазвичай, ніби сама темрява втрачала силу. Гілля не тягнулося до землі, мох тьмянів, а повітря було порожнім — без шепоту, без поклику, без холоду. Трави втратили гіркий присмак сили. Ніч більше не слухалась.

Істоти, народжені темрявою, або зникли, або сховалися глибоко під землею, чекаючи часу, який, можливо, вже не настане. Темна магія не зникла повністю — але стала крихкою, мов тріснуте дзеркало. Темнолісся ще трималось, але воно не було таким сильним як раніше .

І Темний Морок це розумів. Днями він ховався в темних печарах, думаючи про план помсти і про те, як відновити втрачену силу. А вночі він сновигав землею, підживлюючи своєю силою тих, хто її потребував. 

Він стояв серед галявини, де колись магія текла, мов жива ріка і безпорадно мовчав. Тепер вона лише жевріла, як вуглина перед згасанням. Безликий силует у чорному плащі не рухався, але простір навколо нього тремтів. Темрява слухала. Темрява чекала. Неймовірна лють огортала його. Біль поразки ще не вщух, рана не загоїлась. Він хотів помсти, хотів повернути собі могутність.

— Це було безгдуздо обрати світло! Треба було прийти до тебе перед вибором, щоб ти знав, що насправді означає мати силу! — люто прошепотів він нарешті.

Ці слова не були безпорадним криком. Вони скоріш були різкі, як лезо ножа.  Арден зник з його поля зору. Не помер, не зламався, а випав. Наче його вирвали з тканини ночі, зашили світлом і стерли всі сліди.  Морок більше не відчував його. Та й користі з нього вже ніякої, вибір зроблено.  Але Морок лютував, що не зміг переконати хлопця. Це було гірше за поразку.

— Без тебе темрява не загине, — промовив Морок, ніби пояснював це самому собі. — Я помщуся тій відьмі і знайду спосіб відновити силу. 

У повітрі з’явився образ Злати — не чіткий, мов відбиток у воді. Дівочий силует, світле волосся, кулон на грудях.

— Я не встиг завершити свою помсту. Втекла від мене, кляте дівчисько і  думаєш, що вийшла з гри, — прошепотів він, — але  ти ослаблена і без пам’яті. Отож, я зараз маю значну перевагу і я цим скористаюсь. 

Тінь навколо нього стиснулась. Полум’я темної магії спалахнуло на мить — і згасло. Морок зробив крок назад, розчиняючись у нічному лісі. Темнолісся знову стихло. А десь далеко, серед гір і трав, дівчина спала, не знаючи, що темрява вже планує свою помсту.