Розділ 30. Звичайний день

+Цього ранку Арсен прокинувся рано, без різких думок і важкості в грудях. Тіло було легким, голова — ясною. Не було відчуття, ніби всередині щось постійно тисне, штовхає, шепоче. Тиша в ньому була рівною і спокійною — незвичною, але приємною.

Арсен зварив собі каву, відкрив вікно, впустив у квартиру свіже повітря. За вікном хтось поспішав у справах, десь гавкнув собака, дзенькнув трамвай. Світ жив своїм життям — простим і зрозумілим.

Він пішов на роботу, виконав усе, що мав. Усміхався колегам, жартував, ловив себе на думці, що йому… добре. Спокійно. Наче щось важке, що він носив роками, зникло.

Увечері Арсен повернувся додому, почав готувати вечерю. Помітив, що вдома сильний безлад. Намагався згадати коли він прибирав останній раз і не зміг. Арсен протер полиці, зібрав розкидані речі, навіть пересунув диван, під яким давно не прибирав. І тоді побачив невеликий уламок чорної чашки, що лежав під диваном, притиснутий до стіни. Краї були нерівні, шорсткі, ніби її колись розбили в поспіху або зі злістю. Чашка виглядала саморобною, грубою, але в цій грубості було щось тепле… знайоме.

Арсен присів і взяв уламок у руку. Намагався згадати звідки у нього ця чашка, і зрозумів, що не пам'ятає її взагалі. І раптом щось стислося всередині. Без образів. Без спогадів. Без імен.  Просто раптовий, гострий сум, ніби він загубив щось важливе — і навіть не пам’ятає що саме. Серце стиснулося так, ніби хтось на мить торкнувся старої рани.

— Щось не так, ніби я не пам’ятаю певний період свого життя… — прошепотів він сам до себе. — як таке може бути?

Він не знав, чому ця річ викликає тривогу. Не пам’ятав, звідки вона. Не розумів, чому в горлі раптом з’явився клубок. Арсен обережно поклав уламок на стіл і ще довго стояв посеред кімнати, відчуваючи порожнечу там, де раніше щось було.

І хоча темряви в ньому більше не існувало — пам’ять про втрату ще жила десь в глибині душі.