Розділ 21. Безсила

Злата сиділа в темряві, стискаючи телефон у долонях. Пальці тремтіли, але слова в повідомленні були спокійні — майже буденні. Вона писала Арсену так, ніби нічого не сталося. Ніби в ній не вирувала паніка. Ніби серце не розривалося від страху.

Вона не писала правду. Не писала про провидицю. Про пророцтво. Про плату. Про вибір, який може коштувати занадто дорого.

«Краще хай не знає, — вирішила вона. —  Арсен і так нервує. І так бореться з тим, чого не розуміє. Якщо він дізнається про плату — це не допоможе. Лише зламає його швидше».

Злата опустила телефон і закрила обличчя долонями. Усередині все стискалося так, що хотілося вити, мов звір, загнаний у пастку. Вона відчувала себе безсилою. Ніби програла не просто битву — програла війну ще до її початку. Магія мовчала. Записи мовчали. Пророцтво стояло непорушно, як камінь.

«Мабуть, тут я безсила, — з гіркотою подумала вона. — Іноді навіть любов не здатна змінити хід речей».

Злата глибоко вдихнула. Якщо вона не може змінити долю — вона змінить себе. Змінить ставлення. Замість страху буде спокій, замість боротьби — тепло.

«Я приїду до нього, — вирішила вона. Проведу з ним день. Буду поруч. Подивлюся йому в очі. Запам’ятаю кожну мить. Якщо часу мало — я проживу його з любов’ю. Якщо ритуал неминучий —  зустріну його сміливо».

Злата витерла сльози й повільно видихнула.

— Хай буде так, — прошепотіла вона в порожнечу. — Хай все пливе за течією… Бо я більше не знаю, що робити. Але знаю одне — я не залишу його самого.