Розділ 19. Оракул

Темрява в печері була густою, майже живою. Вона дихала разом зі стінами, стікала по каменю, збиралася в тінях. У центрі стояло кам’яне коло, а над ним викарбовано таємничі і незрозумілі руни та символи, відбиті у чорному дзеркалі.

Темний оракул не дивився вгору. Його очі були заплющені, а пальці тремтіли, ніби торкалися ниток, яких не видно.

— Час наближається, — холодно промовив до оракула глухий голос. —  Скажи, що ти бачиш!

— Баланс порушено, — нарешті мовив оракул хрипким голосом. — Я відчуваю це вже кілька ночей.

Тінь відокремилась від стіни й набула форми. Морок виступив уперед — високий, безликий, з голосом, що лунав, наче з глибини землі.

— Говори!

Оракул повільно відкрив очі. У них відбивалося  світло місяця.

— Через два дні буде затемнення. Повне. У такі ночі світло слабшає, а темрява чує себе господарем. Саме тоді розлом відкриється повністю.

Морок мовчки слухав.

— Арден, — продовжив оракул. — Дитя між двома силами. Він стоїть на межі вибору. Я бачу, як нитки майбутнього тремтять. Якщо він обере світло…

Темрява в печері здригнулася.

— Цього не буде, — холодно сказав Морок. — Він мій.

— Поки що ні, — заперечив оракул. — У ньому ще живе світло. Його тримає вона.

Морок стиснув тінь у кулак.

— Те кляте дівчисько, біла відьма! Я не думав, що вона настільки сильна.

— Вона — ключ, — мовив оракул. — Але є ще дещо… Любов робить його вразливим і це дає можливість зламати його на темну сторону. Але й дає шанс обрати світло. 

— Мені потрібно більше. Скажи, що буде, якщо він потягнеться до світла.
Тоді темрява ослабне, — мовив оракул. — Темнолісся втратить частину своєї сили. Старі угоди зітруться. Те, що трималося століттями, почне сипатися.

Морок зробив крок уперед і прошипів:

— Ритуал не повинен привести його до світла, зроби все, щоб вибір був лише ілюзією.

— Я не керую вибором, — тихо відповів оракул. — Я лише бачу наслідки. І скажу тобі правду: якщо він обере світло добровільно, темрява втратить більше, ніж одну душу. 
— Що буде далі?
— Далі  порожнеча, — тихо мовив він. — Повний місяць покаже шлях. До того — лише туман, не бачу нічого. Тільки ритуал покаже яку сторону він обере.  Я не бачу результату,  майбутнє тремтить. Воно мінливе. Усе залежить від вибору. Його вибору. Який бік він обере — такою буде й плата. Світло чи темрява. Кохання, пам’ять… або життя.

Морок роздратовано стиснув темряву навколо себе, але стримав гнів.

— Що ще ти бачиш? — запитав уже спокійніше.

Оракул повільно розплющив очі.

— Бачу відьму, — сказав він. — Вона ослабла. Використала надто багато сили. Зробила заборонене закляття. Її магія зв’язана.

На мить у печері стало тихо. А потім Морок засміявся — низько, хрипко, з насолодою.

— Отже, вона більше не загроза, — прошепотів він. — Чудово. Тепер навіть не варто її боятися.

Він обернувся до темряви, ніби звертаючись до всього Темнолісся.

— Знешкодимо її — і Арден буде наш. А з ним і сила, і могутність. Темрява підніметься, а світло згасне. Наш час прийшов! — і змахнувши плащем, перетворився  у чорного ворона та полетів з печери.