Розділ 9. Сон

Цього вечора Арсен був такий піднесений, ніби хтось підхопив його й підняв над землею. Він сам себе не впізнавав. Його думки безсоромно вкрала рудоволоса красуня з кав’ярні — і це дратувало не менше, ніж тішило.

Зазвичай холодний, стриманий, зібраний до кісток, сьогодні він поводився як хлопчисько. Хотілося робити дурниці, танцювати посеред квартири, мугикати безглузді попсові пісеньки й усміхатися без жодної причини. Натхненний і дивно легкий, він ліг спати раніше, ніж зазвичай. Завтра хотів прийти на роботу рано — поки він пропадав в університеті, справ в адвокатській конторі назбиралося чимало. Робочий чат нагадував про себе майже щогодини, миготів повідомленнями, викликами, короткими жартами.

Колеги вже почали кепкувати, чи він, бува, не вирішив оселитися в університеті — аби тільки не програти чергове парі. Арсен часто закладався з ними на результат справ: виграшна чи ні. І майже завжди вигравав. При тому ще й між іншим описував характер клієнтів, їхні слабкості, страхи й приховані мотиви так точно, що колеги дивилися на нього з подивом і жартома називали ясновидцем.

Він закрив робочий чат, відклав телефон убік і пірнув у подушку. Сон прийшов миттєво. Наче хтось чекав, поки він заплющить очі.

Арсену знову наснився ліс. Темний і похмурий, ніби світло тут ніколи не було бажаним гостем. Дерева стояли щільно, їхні чорні стовбури тягнулися вгору, змикаючись кронами, немов склепіння. Повітря було важке, вологе, наповнене запахом сирої землі й гнилої кори.

— Ти вже тут… Я чекав тебе — пролунав знайомий голос.

Попереду, між деревами, стояла постать у темному плащі – та сама, що снилась йому раніше. Обличчя було сховане глибоко в тіні каптура, але Арсен відчував погляд — уважний, знайомий і водночас чужий.

—Знову ти. Хто ти такий? — запитав Арсен

Постать зробила крок уперед.

— Морок уже близько, Ардене. Часу майже не лишилося.

— Еее, я не Арден, я Арсен і хто ти, де я? До чого не залишилося часу? — в голові крутилось надто багато питань. Тоді голос людини у чорному каптурі змінився. Став глибшим, тихішим, з ноткою болю.

— Я Велемир, твій справжній батько і зараз я ризикую собою і тобою, являючись у твоєму сні, та це єдине, що я можу зробити, щоб допомогти тобі. Ти маєш знати правду  — твоє ім’я Арден і ти темний маг за покликанням, як і я. Ти народився між світлом і темрявою. І вони обоє хочуть тебе.

—  А це звучить смішно  —  зареготав Арсен.

—  Це не жарти, сину.

Арсен відчув, як усередині щось ворухнулося — темне, гаряче, небезпечне. На мить йому здалося, що варто лише дозволити і ліс схилиться перед ним. Кулон різко похолов.

—  Прокляття нависло над тобою через заборонене кохання між мною і твоєю матір’ю, тепер Морок шукає тебе, щоб забрати до себе в Темнолісся – світ чорної магії і темряви. Але тут ти не виживеш, бо будеш скніти у рабстві Морока – така ціна за наші з матір’ю почуття. Єдиний вихід – позбутися прокляття або змінити його. Ти маєш два тижні до повного місяця, щоб знайти її  —  ту, що має силу місяця. Без неї ти не встоїш.

Ворони здійнялися в небо разом, оглушливим чорним вихором. Постать почала розчинятися, але перед тим Арсен встиг почути ще одне, ледь чутне:

— Не знімай кулон сину, це твій оберіг і твій баланс між добрим і злим.

І раптом — тиша. Арсен прокинувся різко, з важким подихом. Серце калатало так, ніби він біг марафон. Хлопець оззирнувся –  це була його кімната, але відчуття лісу не зникло. Кулон на грудях був холодний, майже крижаний. Він провів рукою по обличчю й прошепотів сам до себе:

— Це був не просто сон…

Він усвідомив, що  почуте у сні здалось йому реалістичним і могло бути правдою. Якщо скласти всі пазли останніх подій та його вміння читати людей, то виглядає, що справді він має магічні сили. І вперше за довгий час Арсен злякався. Не Морока, який за словами батька його переслідує... А себе.