Розділ 5. Доленосна зустріч

Запах свіжої випічки змішувався з ароматом меленої кави і приємно лоскотав ніздрі. В улюбленій кавʼярні було спокійно. Галас студентів моментами переривав цей затишок, але водночас це додавало свого вайбу і атмосфери. 

Арсен обрав собі столик у кутку. Тут він зможе спокійно попрацювати. Пальці швидко бігали по клавіатурі, автоматично набираючи текст, а всі думки були зайняті курсовою роботою. Термін захисту піджимав, а писанини попереду ще багато. Хлопець любив ранки перед парами, коли студентські натовпи ще не встигли поглинути приміщення і можна без поспіху насолодитися кавою. Він повністю поринув у роботу і не помічав, що коїться навколо.

Коли дзвінок кавʼярні попередив про чергового відвідувача, Арсен мимоволі підняв голову. Його погляд ковзнув по дівчині, що впевненим кроком йшла за сусідній столик. Вона була неймовірно красива. Світлі блакитні очі, ніжна оксамитова шкіра, легкий рум’янець на щоках — вона виглядала так, ніби сама Венера Мілоська зійшла з картини Сандро Боттічеллі. Красуня йшла і широко усміхалася, а сонце танцювало на її довгому рудому волоссі. Воно світилося теплим відтінком, що одразу приковувало погляд до себе

Арсен дивився на неї зачудовано і не міг відвести погляду. Дівина випадкого глянула йому у вічі і це змусило його серце завмерти. Арсен мало не потонув у її глибоких блакитних очах.Його інтуїція, яка зазвичай читала людей, як відкриті книги, раптово замовкла. Тут, з цією дівчиною, нічого не спрацьовувало. Не було звичних картинок перед очима —просто порожнеча. І саме це його зацікавило і здивувало.

 Щось в ній чіпляло, наче магніт. Не дозволяло відвести погляд. Він не знав чому, але серце його почало битись трохи швидше, а думки плутались манівцями. Він хотів дивитись на неї, дізнатись про неї більше.

Незнайомка замовила мʼятний чай і йдучи піднесеним, легким кроком, сіла за столик неподалік від нього. Дістала блокнот і ручку та почала щось писати. Арсен не міг перестати на неї дивитися. Він спостерігав за красунею крадькома, намагаючись зрозуміти, що в ній такого особливого. Юнак навіть не знав її імені, але зрозумів одне: він неодмінно захоче побачити її знову.  Вона перша, хто так зачепив його. А ще дуже красива і харизматична. І це вперше в житті він не зміг прочитати людину, яка привернула його увагу. І ця таємниця стала для нього першою ниткою, за яку хотілося тягнути.

Хлопець занадто довго дивився у бік незнайомки й зрозумів це лише тоді, коли екран перед ним давно погас, а курсова робота так і не зрушила з місця. Він змусив себе повернутися до записів, втупившись у текст, проте думки вперто знов і знов повертали образ дівчини з рудим волоссям.

Минуло хвилин двадцять, коли Арсен нарешті підняв погляд від екрану, столик навпроти вже був порожнім. Вона зникла так само тихо, як і з’явилась. У грудях неприємно вкололо розчарування. Він навіть не встиг підійти… Картав себе, що не познайомився ближче і не взяв номер телефону. Вже збирався закривати ноутбук, коли краєм ока помітив щось на підлозі біля стільця, де сиділа дівчина. Маленький згорнутий папірець, ніби випав з її сумки.

Юнак нахилився й підняв знахідку. Це був простий малюнок — зірка, що доторкалася до півмісяця. Ні підписів, ні слів, ні жодних натяків на власницю.

— Тю… нічого особливого, — розчаровано буркнув він.

Він очікував… не знав чого саме, але явно не якогось безглуздого малюнку. А це — звичайна дрібниця. Дурниця, яку нормальна людина б викинула. Та чомусь він не міг її викинути. Малюнок лежав у його долоні, і в ту мить Арсен відчув ледь помітне тремтіння — ніби холодок пробіг пальцями. Чи це здалося? Можливо, просто подув кондиціонер або вітер через відчинені двері в приміщення?

 «Та ну, не вигадуй» — відкинув він дивне відчуття. Сховав папірець у кишеню штанів, швидко зібрав речі та поспіхом вирушив на пару. Юнак навіть не підозрюючи, що цей безглуздий малюнок пов’язаний не лише зі чарівною незнайомкою, а й із ним самим. І що зовсім скоро він дізнається про прокляття, яке носить у собі.