Розділ 5. Доленосна зустріч

Кав’ярня була заповнена легким ранковим шумом — запах свіжозвареної кави змішувався з ароматом круасанів, тремтіння світла крізь великі вікна відбивалося на столах, і все це створювало відчуття тепла та спокою. Галас студентів моментами переривав цей спокій, але водночас це додавало кавʼярні свого вайбу і атмосфери.

Арсен сидів за столиком у кутку, ноутбук відкритий перед ним, пальці бігали по клавішах автоматично, а думки були зайняті курсовою роботою, строки якої піджимали, а писанини попереду його чекало багато. Він любив такі ранки перед парами, коли студентські натовпи ще не встигли поглинути приміщення і можна без поспіху насолодитися кавою. Хлопець повністю поринув у роботу і не помічав, що коїться біля нього.

Раптом його погляд випадково піднявся, коли дзвінок дверей кав’ярні попередив про нову відвідувачку. Вона йшла до прилавка, і щось у її рухах, у тому, як сонце грало на її довгому рудому волоссі, змусило його серце завмерти. Волосся світилося теплим відтінком, було таке ніжно руде, що одразу приковувало погляд до себе. Голубі очі, ніжна світла шкіра, легкий рум’янець на щоках — вона виглядала так, ніби зійшла з картини, а не просто зайшла за кавою.

Арсен не міг відвести очей. Його інтуїція, яка зазвичай читала людей, як відкриті книги, раптово мовчала. Тут, з цією дівчиною, нічого не спрацьовувало. Ні тонкі сигнали, ні передчуття брехні, ні емоційні відтінки — просто… порожнеча. І саме ця порожнеча його зацікавила. Щось в ній чіпляло, ніби магніт, не дозволяло відвести погляд. Він не знав чому, але серце його почало битись трохи швидше, а думки, незвично для нього, плутались манівцями.

Незнайомка взяла каву, повернулася з піднесеним, легким кроком, і його погляд затримався на ній ще на мить. Він помітив, що її посмішка ніжна, майже повітряна, і водночас є у ній щось… сильне. Щось, що не можна зчитати ні логікою, ні інтуїцією. Їхні погляди зустрілись на секунду і Арсен мало не потонув у її глибоких блакитних очах.

Вона обрала столик неподалік, зручно сіла, діставши блокнот і ручку. Арсен не міг перестати на неї дивитися. Він спостерігав за нею тихо, майже непомітно, намагаючись зрозуміти, що в ній такого особливого. Арсен навіть не знав її імені, але зрозумів одне: він неодмінно захоче побачити її знову. По перше, вона дуже  красива і харизматична. По друге, це вперше в житті він не зміг прочитати людину, яка привернула його увагу. І ця таємниця стала для нього першою ниткою, за яку хотілося тягнути.

Хлопець занадто довго дивився у бік незнайомки й зрозумів це лише тоді, коли ноутбук перед ним давно охолов, а курсова так і не зрушила з місця. Він змусив себе повернутися до роботи, втиснувшись у текст, проте думки вперто скидали фокус — знов і знов повертали образ дівчини з рудим волоссям.

Минуло хвилин двадцять. Коли Арсен нарешті підняв погляд від екрану, столик навпроти вже був порожнім. Вона зникла так само тихо, як і з’явилась. У грудях неприємно вкололо розчарування. Він навіть не встиг… та що там — він і імені її не знав. Вже збирався закривати ноутбук, коли краєм ока помітив щось на підлозі біля стільця, де сиділа дівчина. Маленький згорнутий папірець, ніби випав з її сумки.

Юнак нахилився й підняв знахідку. Це був простий малюнок — зірка, вписана в півмісяць. Ні підписів, ні слів, ні жодних натяків на власницю.

— Тю… нічого особливого, — тихо буркнув він.

Він очікував… не знав чого саме, але чогось. А це — звичайна дрібниця. Дурниця, яку нормальна людина б викинула. Та чомусь він не міг її викинути. Малюнок лежав у його долоні, і в ту мить Арсен відчув ледь помітне тремтіння — ніби холодок пробіг пальцями. Або це здалося. Можливо, просто подув кондиціонер. «Та ну, не вигадуй», — відкинув він дивне відчуття. Сховав папірець у кишеню рюкзака, швидко зібрав речі та поспіхом вирушив на пару, навіть не підозрюючи, що цей простий малюнок пов’язаний не лише зі чарівною незнайомкою… а й із ним самим. І що зовсім скоро він дізнається про прокляття, яке носить у собі.