Розділ 4. Злата.

Злата з самого ранку проснулась з важкими думками в голові. Ніщо її не тішило, навіть сонячний ранок не приносив звичного задоволення. Сонце вже робило перші танювальні па на підлозі, а на душі в дівчини немов кішки шкрябли. Вона повільно розплющила очі і зітхнула. У грудях так боляче тиснуло, що хотілось ридати. Перед дівчинкою постав образ бабусі Ліди. Її сміх, дзвінкий голос і теплі руки, що завжди пахли травами та свіжоспеченим хлібом. Злата намагалась дихати, але зрадливі сльозинки вже покотились щоками.

— Ба… — прошепотіла вона, витираючи солоні краплі.

Дівчина сіла на ліжку, загорнувшись у ковдру, і подивилася у вікно. Там вирувало життя — люди поспішали на роботу, студенти в університет. Місто дихало, вбираючи у себе ранкові аромати круасанів та кави, вихлопих газів з автомобілів. Світ не впав, але тепер у ньому не було баби Ліди. І саме це найбільше країло її серце. Вона тужила за бабцею.

Щоб привести себе до ладу, Злата пішла на кухню і заварила собі чаю. Зробила кілька ковтків, сіла на стілець. І тільки тоді дівчина помітила свою сумку, яку повернувшись з села, кинула на комод. Ту саму, в якій лежали речі, узяті з бабусиної хати. Дівчина глянула на годинник, до третьої пари ще залишилося дві години, отже час є. Вона з  трепетом розкрила сумку і взяла до рук кулон та коричневий блокнот з товстою палітуркою.

Срібний кулон у вигляді місяця, який бабуся ніколи не знімала, виглявав наче якийсь таємничий артефакт з пригодницьких фільмів. «Такий гарний» – подумала Злата. Дівчина взяла його в руку, і холод металу почав гріти її. Вмить на серці потепліло і біль розлуки поступився місцю спокою. Вона підійшла до дзеркала, застібнула ланцюжок кругом шиї і подивилася на себе. Їй сподобалося відображення, яке вона побачила. Від кулону йшло дуже дивна енергетика — ніби він живий і керує нею. Заспокоює, зігріває, наповнює теплом. Їй навіть на секунду здалося, що кулон замерехтів лагідним білим світлом. Чи може не здалося?

Тремтячими пальцями Злата взяла бабусин зошит. Він був досить важкий і пахнув сушеними травами й чимось, що одразу повернуло її в дитинство. На першій сторінці дівчина помітила маленький білий конверт, вкладений між сторінок. На ньому було написано її ім’я – “Златочці”. Так ніжно і щемко називала її тільки ба. Злата відчувала, що як тільки відкриє конверт, все зміниться. Якийсь внутрішній голос підказував їй, що на неї чекають грандіозні зміни та нове життя. Але все ж таки, вона обережно розірвала конверт. Усередині був короткий лист, написаний знайомим акуратним почерком.

Моя золота дівчинко,  якщо ти читаєш це — значить, мене вже нема поруч. Не плач, серденько, я все одно з тобою. Ти не просто моя онука — ти продовження нашого світлого роду. Можливо, те що ти зараз прочитаєш викличе у тебе шок, здивування чи страх, але знай це все дуже серйозно. Я не жартую, пишучи це. Постався до цього з розумінням та відповідальністю.

На тебе покладена важлива місія і скоро у тебе прокинеться те, чого ти зараз ще не розумієш —відьомська сила. Справжні магічні вміння. Ти народжена чути те, чого інші не чують, і повертати те, що інші втратили. Ми походимо з роду світлих відьом і ти повинна прийняти цей дар, який передається через покоління. Його мала моя бабуся, я, тепер твоя черга. 

Як тільки ти одягнеш мій амулет, твоя сила активується. Цей кулон допоможе тобі. Він обереже тебе від темряви. Він відкриє тобі твої потаємні знання. Бережи його як зіницю ока, ніколи не знімай і нікому не віддавай, бо може статись лихо. Амулет може принести нещастя в чужих руках. А все інше ти зрозумієш сама.

Головне, слухай своє серце і завжди йди за світлом у тобі. У моєму записнику ти знайдеш підказки і мої передбачення, що стануть тобі в нагоді. Я в тебе вірю, моя маленька дівчинко! Ти справишся з цим, я знаю це.

Завжди твоя Ба Ліда.

Злата завмерла. Вона не вірила своїм очам. На всяк випадок прочитала цей лист ще раз. А тоді сіла нерухомо і навіть перестала дихати. Отакої. Оце так новина.

— Що я щойно прочитала? Відьма, магія? Які ще “чути”? Які “повертати”? — прошепотіла вона.  В голові ніяк не складався пазл.

Дівчина була настільки ошелешена, що не знала що їй робити з цією новиною. Хтось хотів посміятися над нею і ії покійною бабцею? Це такий жарт? Ну таке собі почуття гуморі, не дуже. Проте, замість відповіді амулет на її грудях легенько засвітився і зігрів її своїм теплом. Злата завмерла. «Отже це правда» – подумала вона. Я відьма. Це не просто так.

Дівчина відкрила блокнот і почала читати бабусині записи.  Там йшлося про різні трави та їх властивості, про амулет – як розуміти його сигнали. Щодо своїх сил, то бабуся писала надто загально і мало, мабуть Злата мала осягнути все сама. У книзі йшлося тільки про можливість відчувати щось важливе чи небезпечне, а також про здатність повертати людям те, що у них забрано.

Чим більше вона читала тим більше розуміла, що щойно вона розпочала абсолютно нове життя – магічне, містичне і абсолютно незнайоме. Дивно, але цей вибір дівчина прийняла швидко. Наче, знала про це все життя. Хоч цей новий шлях і лякав її, проте вона вже чітко усвідомлювала, що прийме свою силу, дізнається про неї більше і докладе максимум зусиль, щоб допомагати людям.