Розділ 4. Злата

Ранок видався доволі сонячним, що зовсім не пасувало до настрою Злати. Сонце вже пробивалося крізь фіранки, танцюючи променями на підлозі, через що кімната наповнювалась світлом, а на душі в дівчини немов кішки шкрябли.

Вона повільно розплющила очі, кілька секунд ніби вагаючись підніматись з ліжка чи ні. У грудях так стискало, що хотілось вити вовком. Перед дівчинкою постав образ бабусі Ліди. Її сміх, дзвінкий старечий голос і руки завжди шершаві від трав. Злата глибоко вдихнула, але легше не стало.

— Ба… — прошепотіла вона самій собі.

Із цим словом у неї наче щось ламалося всередині. Вона сіла на ліжку, загорнувшись у ковдру, і дивилася у вікно. За вікном світ був таким же, як і вчора — але тепер у ньому не було баби Ліди. І саме це здавалося найбільш несправедливим.

Щоб хоч якось привести себе до ладу, Злата пішла на кухню, налила чай, зробила кілька ковтків — і тільки тоді помітила свою сумку, яку вчора просто кинула в куток. Ту саму, в якій лежали речі, узяті з бабусиної хати. Дівчина глянула на годинник, до третьої пари ще залишилося дві години, отже час є. Серце стислося. Вона обережно присунулась, розкрила сумку й побачила знайоме — кулон і коричневий блокнот з товстою палітуркою.

Срібний кулон у вигляді місяця, який бабуся ніколи не знімала, лежав на самому верху. «Такий гарний» – подумала Злата. Дівчина взяла його в руку, і холод металу вмить змінився легким теплом — таким тихим, делікатним, що вона навіть на мить усміхнулася. Потім підійшла до дзеркала, застібнула ланцюжок і подивилася на себе.

Від кулону йшло дуже дивне відчуття — заспокійливе, ніби хтось лагідно поклав руку на плече. Їй навіть на секунду здалося що кулон замерехтів лагідним білим світлом. Чи може не здалося? Тремтячими пальцями Злата взяла зошит. Він був досить важкий і пахнув сушеними травами й чимось, що одразу повернуло її в дитинство. На першій сторінці дівчина помітила маленький білий конверт, вкладений між сторінок. На ньому було написано її ім’я – “Златочці”.

Їй раптом  пересохло у горлі. Вона навіть боялася відкривати — ніби знала, що після цього світ стане іншим. Але все ж обережно розірвала конверт. Усередині був короткий лист, написаний знайомим рівним кучерявим почерком.

Моя золота дівчинко,  якщо ти читаєш це — значить, мене вже нема поруч. Не плач, серденько, я все одно з тобою. Ти не просто моя онука — ти продовження нашого світлого роду. Можливо, те що ти зараз прочитаєш викличе у тебе шок, здивування чи страх, але знай це дуже серйозно. На тебе покладена важлива місія і скоро у тебе прокинеться те, чого ти зараз ще не розумієш - сила. Справжні магічні вміння. Ти народжена чути те, чого інші не чують, і повертати те, що інші втратили. Ми походимо з роду світлих відьом і ти повинна прийняти цей дар, який передається через покоління. Як тільки ти одягнеш мій амулет, твоя сила активується. Амулет допоможе тобі. Він обереже тебе від темряви, тому не знімай його Він відкриє тобі твої потаємні знання. Бережи його як зіницю ока, ніколи не знімай і нікому не віддавай, бо може статись лихо. Амулет може принести нещастя в інших руках. А все інше ти зрозумієш сама. Головне, слухай своє серце і завжди йди за світлом у тобі. У моєму записнику ти знайдеш підказки і мої передбачення, що стануть тобі в нагоді. Я в тебе вірю, моя маленька дівчинко! Ти справишся з цим, я знаю це.

Завжди твоя Ба Ліда.

Злата сиділа нерухомо і навіть не дихала.

— Що…? Відьма, магія? Які ще “чути”? Які “повертати”…? — прошепотіла вона.  В голові ніяк не складався пазл і ошелешена не знала що їй робити – чи плакати чи радіти чи це просто якийсь тупий жарт. Хтось хотів посміятися над нею і ії покійною бабцею? Ну таке собі почуття гуморі, не дуже.

Але замість відповіді амулет на її грудях легенько, ледь-ледь… засвітився і зігрів її своїм теплом. Злата завмерла. «Отже це правда» – подумала вона. Дівчина відкрила книгу і почала читати бабусині записи.  Там йшлося про різні трави та їх властивості, про амулет – як розуміти його сигнали. Щодо своїх сил, то бабуся писала надто загально і мало, мабуть Злата мала осягнути все сама.

У книзі йшлося тільки про можливість відчувати щось важливе чи небезпечне, а також про здатність повертати людям те що у них забрано.

Чим більше вона читала тим більше розуміла, що щойно вона розпочала абсолютно нове життя – магічне, містичне і абсолютно незнайоме. Цей вибір дівчина прийняла швидко. Хоч цей новий шлях і лякав її, проте вона вже чітко усвідомлювала, що прийме свою силу, дізнається про неї більше і докладе максимум зусиль, щоб допомагати людям.