Розділ 3. Арсен

Чорноволосий хлопець сидів за великим дерев’яним столом в офісі адвокатської контори, розглядаючи справу клієнта. Сьогодні роботи було мало, тому Арсен вирішив трохи відволіктися на чашку кави. Паперова робота, документи, нескінченні підписи  — його день нічим не відрізнявся від сотень інших. Хтось скаже, що це нудно цілими днями перебирати папірці, але ця робота приносила йому задоволення.

 Юнак чекав коли закінчить університет, щоб була змога працювати не просто помічником адвоката, а відкрити свій  невеликий офіс. Це була одна з його мрій.  Проте найбільше любив Арсен – «читати людей».  Мимовільно він відчував брехню інших, неначе щось невидиме шепотіло  йому правду. Іноді перед його очима спалахували сцени з минулого:  короткі хаотичні кадри — дії людей, моменти, які ніхто інший не міг  знати. Він списував усе на інтуїцію, професійну уважність і вдалий збіг  обставин. Це і вважав своїм козирем у цій роботі.

 Коли заходив новий клієнт, він іноді закладався з колегами: хто скільки приховує, хто бреше, хто говорить правду. І майже завжди вигравав. Це було його маленьке задоволення: читати людей, як відкриту книгу, ловити правду в їхніх поглядах і жестах. Та він ніколи не надавав цьому надприродного сенсу. Просто… особливе чуття.

 Арсен налив собі кави у чашку і глянув у вікно. Так сонячно і гарно на вулиці, може варто прогулятися і піти додому сьогодні раніше? Задумавшись, хлопець мимохіть торкнувся до свого кулона на шиї –невеликого срібного кола з зіркою всередині — єдине, що залишилося від його біологічної матері. Прийомні батьки берегли його так, ніби той мав для них особливу цінність.

Йому розповідали, що батьки загинули в автокатастрофі, коли він був немовлям. І він ніколи не сумнівався. Не ставив питань. Навіщо ворушити минуле, якого він не пам’ятає?  Іноді йому хотілося дізнатися більше про його рідних батьків, запитував себе чи немає часом у нього родичів. Але й сам не був впевнений, що готовий до цього і чи є у цьому взагалі сенс?

Арсен любив цей кулон і ніколи не розлучався з ним. Йому здавалося, що з цим шматком металу у нього якийсь тісний зв’язок, і що кулон відчуває його як живий. Часто коли у нього був поганий настрій і він був злий чи схвильований, кулон немов теплішав, начебто реагував на його емоційний стан. «Це  все дурниці і витвір моєї фантазії» –  аргументував Арсен і одразу скептично відкидав всі дивні думки десь на останню полицю свого мозку.

Випивши кави Арсен взявся за роботу і коли він завершив справу і закрив ноутбук, на вулиці вже сутеніло. «Ну от і пішов сьогодні раніше додому» – з сарказмом подумав хлопець, взявши пальто і зачиняючи офіс на ключ. Місто вже затягнуло сутінками, вологий вітер тягнув запах річки, а вогні машин розмивалися в калюжах. Арсен сунув руки в кишені пальта й пішов звичним шляхом через міст.

Думки в його голові переплітались наче стежки у величезному лісі. Хлопець думав про роботу, про завтрашню зустріч з клієнтом, про свою інтуїцію. Він йшов повільно, не поспішаючи і раптом в один момент його наче облило крижаною водою – захотілось зупинитися. Щось було не так, щось з ним почало коїтись і він не розумів що це відбувається. «Це дуже дивно, чи бува я не божеволію?»  – сам себе запитав Арсен і оглянувся  по боках перевірити чи бува часом хтось не бачить як він завмер на одному місці і говорить сам до себе.  Проте, на диво, він був сам, жодного авто поблизу. Раптом погляд сам повернувся до перил мосту — і там він її побачив.

Дівчина стояла на перилах, тремтячи від вітру. Волосся розвівав холодний порив. За секунду до того, як вона відштовхнулася, Арсен уже біг.

— Гей! Зупинись! — крикнув він, але вона вже падала.

Він не навіть не думав про страх чи емоції. Просто стрибнув уперед і пірнув за нею у холодну воду. Витягнувши дівчину Арсен зрозумів, що вона не дихала.

— Ні, ні, тільки не це… — пробурмотів хлопець , витягуючи її на берег.

Він поклав її голову собі на коліна й почав робити штучне дихання, але це не допомогло. Проте в якийсь момент його руки самі стали рухатися інакше — ніби хтось  керував ними. Тепло з грудей піднялося до пальців, а кулон засвітився слабким світлом. Вода в легенях дівчини ніби сіпнулася, і вона різко вдихнула, закашлявшись. Арсен відсахнувся, не розуміючи що відбувається.

— Ти… жива?

Дівчина відкрила очі. Блідe  синювате обличчя отримало невеликий румянець.

— Ти мене врятував… — прошепотіла вона.

Арсен мовчав. Він ще ніколи не відчував такого жару, такої сили — чи це взагалі була сила, а не паніка та адреналін. Він навіть не знав, як пояснити те, що щойно сталося.

— Все добре, — нарешті промовив. — Я викличу швидку.

Але всередині пульсувала думка, від якої стало не по собі: “Що це в біса було? Вона ж була мертва, пульсу не було. Це щось зі мною? Чи це кулон? Чи це я все вигадав?”.

 Уперше в житті сила, якою він нехтував усе життя, торкнулася його по-справжньому. І він не розумів, що це і чи варто цього боятися.