Розділ 2. Прокляття

Темнолісся

Величний і старовинний ліс був вкритий імлою, всюди стояла несамовита тиша. Вона віщувала щось недобре – наближалася буря. Повний місяць ненадовго вирвався з-за хмар і освітив стежину по якій рухались чоловік та жінка у чорних каптурах.  Вони пливли між густими вітами дерев, ніжно торкаючись один одного.

Повітря було просякнуте навислою загрозою, і навіть старі дуби стривожено шелестіли листям попереджаючи, що попереду подія, яка переверне з ніг на голову все Темнолісся.

Темні постаті сповільнили ходу. Жінка підняла руку і під каптуром показалось новонароджене немовля.

–  Швидше Міро,  – промовив чоловік, –  треба поспішати, і ніжно взяв її за руку. – Нам треба врятувати нашого хлопчика.

–  Я боюсь, що провидиця нам не допоможе –  голос жінки ледь здригнувся. – Велемире, я зроблю все, що потрібно тільки б він залишився живим.

Кремезний Велемир любляче глянув на жінку і в його погляді було невимовне захоплення нею.

Тишу порушив глухий грім, який покотився лісом. Блискавка розірвала небо освітлюючи обличчя незнайомців. Це був гарний чоловік середніх літ з чорним волоссям та темними як ніч очима, від холодного погляду якого хотілось сховатись. Суворе і мужнє обличчя  прикрашав невеликий шрам на брові. Жінка мала привабливі риси обличчя – блакитні очі, невеликий ніс та пухкенькі губи, а із-під капюшона виглядало неслухняне пасмо білого волосся. Ці двоє були дуже схвильовані, у їхніх рухах читалась обережність і пересторога.

– Міро, нам сюди, заходь – сказав чоловік,  вказуючи на непомітний отвір у скелі. 

–  Тут живе провидиця? Ти впевнений?

– Так, це точно те місце. Біля столітнього дуба без кори, в оточенні скель. На одній з них розчахнутий камінь, що символізує поділ світів, роздоріжжя. Здалеку в темряві не помітиш, але ближче все вказує, що це тут.

Вони похапцем оглянулись чи за ними ніхто не стежив і миттєво зникли в невеличкому отворі.

Всередині приміщення було як звичайна простора кімната, освітлена сотнею свічок, в повітрі стояв дивний, але водночас приємний аромат чи то лаванди чи ще якихось трав. Зайшовши всередину Міра зняла каптур і пишні білі кучері лягли на плечі. Так вона здавалася ще красивішою.  Було помітно, шо жінка тут почувається в безпеці. Чоловік взяв у неї немовля  і вони зробили декілька кроків.

–  Я чекала на вас – глухий жіночий голос перервав цю тишу.  Двоє зупинилися, немовля продовжувало спати, піднявши кулачок у повітря.

– Мені відомо чому ви тут і що ви зробили, – продовжував лунати голос, але поки не було видно тієї кому він належить. – Ви порушили найважливіший закон Темнолісся і час не повернути назад. Темний Морок вже знає про вас  і шукає це дитя. До світанку ви зустрінетесь з ним та його чорними  воронами. Зараз я вам не заздрю, але і не допоможу. Не тому, що не хочу, а тому що ніхто не сховається від нього. – раптом запала тиша і з-за невеликої щілини вийшла невисока темноволоса жінка середніх літ у   сірому платті.  Вона була струнка і граційна, в руках тримала невелику книгу.  Підійшовши до гостей, жінка сказала:

– Я  Аміна – провидиця Темнолісся, баланс між світами, між добрим і злим. Але якщо ви вже тут, то ви і так це знаєте.

– Я Міра, а це Велемир. Благаю, допоможіть врятувати нашого сина Ардена – з слізьми на очах звернулась до неї жінка вказуючи на маленьку дитинку, яка міцно спала.

 – Надто пізно вже лити сльози! Та я спробую щось придумати, але…те  прокляття вже висить над ним. І цього не оминути. – провидиця відкрила книгу, але продовжувала говорити і її слова боляче ранили двох закоханих.

– Ви зруйнували межу між тінями. За законом Темнолісся, дитина народжена  від темного мага і білої відьми, не має права на існування – це  зумовить парадокс . Темнолісся – це світ тіней, темних магів, мороку.  Народжений між цим протиріччями зруйнує баланс, і доведеться обрати  один бік. Такий закон, щоб не порушувати рівновагу.

  Провидиця запалила свічку, взяла жменьку сухої трави і підпалила над  книгою, щось прошепотіла стародавньою мовою і розвіяла попіл на чисті порожні сторінки. Міра помітила як там появляються слова і одразу зникають, ніби хтось пише їх невидимим чорнилом. Аміна говорила далі, цього разу в голосі звучали нотки суму та урочистості:

 – Син народжений від світла і темряви зможе жити тільки якщо світло оберігатиме його. Проте темрява вже пробирається до нього , бо такий   закон Темнолісся, бо така могутність темної магії, навіть якщо до неї   торкнулась біла сторона. І ніколи він не матиме спокою – блукатиме у темряві маючи здатність до світла і виживатиме поки не настане день, коли він зустріне ту, чиї очі зачаровують, а голос заворожує, дитя двох сил   повторить долю батьків. Рудоволоса, позначена місяцем, пробудить у   ньому силу, від якої спалахне душа. Вона буде спасінням і загибеллю
водночас.  Як тільки вона використає свої сили під повним місяцем,  а їі амулет  до того часу не зʼєднається з зіркою, то син темряви і світла помре, а морок поглине його де б він не був. Тільки світло врятує його, але для цього потрібен добровільний вибір і ясний розум.

– О ні, – боляче застогнала Міра. Не такого майбутнього ми бажали нашому Арденові. Що ж нам робити?

 Чоловік стиснувши свої тонкі губи мовчав, не проронивши ні слова.