Розділ 2. Прокляття

Темнолісся

Величний і старовинний ліс був вкритий густою імлою. Крізь несамовиту тишу долинало зловісне каркання воронів. Пронизливе, гучне. Воно віщувало щось недобре. Повний місяць ненадовго вирвався з-за хмар і освітив стежину по якій рухались чоловік та жінка у чорних каптурах.  Вони не йшли, а пливли між зеленими вітами дерев, ніжно торкаючись один одного.

У повітрі пахнуло небезпокою, якою не уникнути. Всі тварини поховалися подалі від біди, а дерева стривожено шелестіли своїм листям, мов попереджаючи, що скоро відбудеться щось таке, що переверне з ніг на голову все Темнолісся.

Темні постаті сповільнили ходу. Жінка обережно поправила каптур і звідти показалось новонароджене немовля.

–  Швидше Міро!  – промовив чоловік і ніжно взяв її за руку. –Треба поспішати. Ми мусимо врятувати нашого хлопчика.

–  У мене погане передчуття, любий. Я боюсь, що провидиця нам не допоможе.–  голос жінки здригнувся. Здавалося, вона от-от заплаче. – Велемире, я зроблю все, що потрібно тільки б він залишився живим. Навіть, якщо ціною буде моє життя.

Кремезний Велемир любляче глянув на жінку і в його погляді було невимовне захоплення нею. Він ніжно обійняв її та поцілував у скроню. Їхню розмову порушив глухий грім, що гучно покотився лісом. Блискавка розірвала небо, освітлюючи обличчя незнайомців.

Це був гарний чоловік середніх літ з чорним, як смола волоссям та темними, як ніч очима. Неймовірно красивий, але віяло від нього небезпекою. Від холодного погляду його очей, хотілось сховатись. Суворе і мужнє обличчя  прикрашав невеликий шрам на брові.

Жінка мала привабливі риси обличчя – блакитні очі, невеликий ніс та пухкенькі губи, а із-під капюшона виглядало неслухняне пасмо білого волосся. Ці двоє були дуже схвильовані, у їхніх рухах читалась обережність і пересторога.

– Міро, нам сюди, заходь. – сказав чоловік,  вказуючи на непомітний отвір у скелі. 

–  Тут живе провидиця? Ти впевнений?

– Так, це точно те місце. Біля столітнього дуба без кори, в оточенні скель. На одній з них розчахнутий камінь, що символізує поділ світів, роздоріжжя. Здалеку в темряві не помітиш, але ближче все вказує, що ми у правильному місці.

Вони похапцем оглянулись чи за ними ніхто не стежив і миттєво зникли в невеличкому отворі.

Всередині приміщення виглядало як звичайна простора кімната, освітлена сотнею свічок. В повітрі стояв дивний, але водночас приємний аромат лаванди та ще якихось незрозумілих трав. Зайшовши всередину, Міра зняла каптур і пишні білі кучері лягли на плечі. Так вона здавалася ще красивішою.  Нарешті жінка  почувала себе в безпеці.  Чоловік взяв у неї немовля  і вони зробили декілька кроків вперед.

–  Я чекала на вас! – глухий жіночий голос перервав цю тишу. Двоє зупинилися, немовля мило сопіло у батька на руках, піднявши маленький кулачок у повітря.

– Мені відомо чому ви тут і що ви зробили. – продовжував лунати голос, але поки не було видно тієї кому він належить. – Ви порушили найважливіший закон Темнолісся і час не повернути назад. Темний Морок вже знає про вас  і шукає це дитя. До світанку ви зустрінетесь з ним та його чорними  воронами. Зараз я вам не заздрю, але і не допоможу. Не тому, що не хочу, а тому що ніхто не сховається від нього. – раптом запала тиша і з-за невеликої щілини вийшла невисока темноволоса жінка середніх літ у   сірому платті.  Вона була струнка і граційна, в руках тримала невелику книгу.  Підійшовши до гостей, жінка сказала:

– Я  Аміна – провидиця Темнолісся. Я – баланс між світами, між добрим і злим. Але якщо ви вже тут, то ви і так це знаєте.

– Я Міра, а це Велемир. Благаю, допоможіть врятувати нашого сина Ардена. – з слізьми на очах звернулась до неї жінка вказуючи на маленьку дитинку, яка міцно спала.

 – Надто пізно вже лити сльози! Та я спробую щось придумати, але…те  прокляття вже висить над ним. І цього не оминути. – провидиця зітхнула і відкрила книгу.

Вона продовжувала говорити і її слова боляче ранили двох закоханих.

– Ви зруйнували межу між тінями. За законом Темнолісся, дитина народжена  від темного мага і білої відьми, не має права на існування – це  зумовить парадокс. Темнолісся – це світ тіней, темних магів, мороку.  Народжений між цим протиріччями зруйнує баланс, і доведеться обрати  один бік. Такий закон, щоб не порушувати рівновагу.

  Провидиця запалила свічку, взяла жменьку сухої трави і підпалила над  книгою, щось прошепотіла стародавньою мовою і розвіяла попіл на чисті порожні сторінки. Міра помітила як там появляються слова і одразу зникають, ніби хтось пише їх невидимим чорнилом. Аміна говорила далі, цього разу в голосі звучали нотки суму та урочистості:

– Син народжений від світла і темряви зможе жити тільки якщо світло оберігатиме його. Проте темрява вже пробирається до нього, бо такий закон Темнолісся. Така могутність темної магії, навіть якщо до неї   торкнулась біла сторона. І ніколи він не матиме спокою – блукатиме у темряві маючи здатність до світла і виживатиме поки не настане день, коли він зустріне ту, чиї очі зачаровують, а голос заворожує, дитя двох сил   повторить долю батьків. Рудоволоса, позначена місяцем, пробудить у   ньому силу, від якої спалахне душа. Вона буде його спасінням і загибеллю водночас.  Як тільки вона використає свої сили під повним місяцем,  а їі амулет  до того часу не зʼєднається з зіркою, то син темряви і світла помре, а морок поглине його де б він не був. Тільки світло врятує його, але для цього потрібен добровільний вибір і ясний розум.