Глава

Кай знайшов батька у робочому кабінеті.

Чоловік сидів за столом і переглядав якісь документи.

З вигляду було зрозуміло — він не в найкращому настрої.

Коли двері відчинилися, він навіть не підняв голови.

— Каю.

— Якщо ти прийшов через якісь сімейні справи, то зараз не найкращий момент.

Кай зайшов всередину і зачинив двері.

— Тату.

У його голосі було щось таке, що змусило чоловіка підняти погляд.

— Що сталося?

Кай кілька секунд мовчав.

Він знав, що після цих слів усе зміниться.

— Мені потрібно серйозно поговорити з тобою.

Батько відклав документи.

— Я слухаю.

Кай зробив глибокий вдих.

— Енджі зникла.

На обличчі чоловіка не одразу з'явилася реакція.

А потім він нахмурився.

— Енджі?

Пауза.

— Вуд?

Кай стиснув щелепу.

Саме цього він і боявся.

Що навіть зараз він буде бачити лише прізвище.

— Тату...

— Зараз це неважливо.

Батько здивовано подивився на нього.

— Що значить неважливо?

Кай зробив крок ближче.

— Вона не просто пішла.

— Її викрали.

У кімнаті запала тиша.

Наче ці слова змінили все повітря навколо.

Батько Кая повільно підвівся.

— Що ти сказав?

— Її викрали.

Цього разу Кай сказав твердіше.

— І це може бути пов'язано з тим, про що я тобі зараз розповім.

Батько дивився на нього вже зовсім інакше.

Не як на сина, який прийшов говорити про стару ворожнечу.

А як на людину, яка принесла серйозну проблему.

— Розповідай.

Кай кивнув.

— Але спочатку ти маєш зрозуміти одне.

— Зараз справа не у Вудах.

— Не у Гаррісонах.

— І не у тому, хто кому ворог.

Він подивився батькові прямо в очі.

— Зараз потрібно знайти Енджі.

І вперше за довгий час його батько не заперечив.

Кай стояв навпроти батька.

Він бачив, як той змінився після слів про викрадення Енджі.

Але тепер була найважча частина.

Сказати правду.

— Тату...

Чоловік подивився на нього.

— Що ще?

Кай на мить замовк.

— Я знаю, хто міг це зробити.

Батько напружився.

— Хто?

Кай опустив погляд.

— Але...

Він важко видихнув.

— Прошу тебе.

— Просто не злись одразу.

— Вислухай мене до кінця.

Батько нахмурився.

— Каю, якщо ти щось знаєш, кажи.

— Нам зараз не до ігор.

Кай кивнув.

— Я знаю.

Він кілька секунд мовчав.

Ніби збирався з силами.

— Це швидше за все...

Пауза.

— Трейсон.

Тиша.

Батько Кая застиг.

Наче не почув.

— Хто?

— Тренер?

Кай повільно кивнув.

— Так.

На обличчі батька з'явилося недовір'я.

— Ти зараз серйозно?

— Тату, я знаю, як це звучить.

— Але я б не сказав цього без доказів.

Чоловік підвівся.

— Ти хочеш сказати, що людина, якій ми довіряли роками...

Він не договорив.

Кай тихо сказав:

— Саме тому я й прошу тебе спочатку вислухати.

— Ми з Енджі знайшли дещо.

— Фотографії.

— Старі записи.

— Переписки.

Батько дивився на нього мовчки.

— Він був близьким другом обох родин.

Це змусило чоловіка завмерти.

— Що?

— Гаррісонів і Вудів.

Кай зробив паузу.

— Вони колись не були ворогами.

— Хтось зробив так, щоб вони ними стали.

Батько повільно сів назад.

У його погляді вперше з'явилася не злість.

А сумнів.

— І ти думаєш, що це зробив Трейсон?

Кай кивнув.

— Так.

— І я думаю, що він забрав Енджі, бо вона наблизилася до правди.

Батько мовчав.

А потім тихо сказав:

— Покажи мені все.

Кай зрозумів.

Він ще не повірив.

Але вперше...

Він був готовий почути правду.

Батько Кая ще кілька секунд дивився на нього.

Він не виглядав переконаним.

Навпаки.

У його очах було недовір'я.

— Каю...

— Ти справді хочеш, щоб я повірив, що Трейсон, людина, яку ми знали стільки років, зробила все це?

Кай мовчки дістав із кишені флешку.

— Я знав, що ти не повіриш просто моїм словам.

Він поклав її на стіл.

— Тому я приніс докази.

Батько мовчки дивився, як Кай підключає її до комп'ютера.

На екрані з'явилися папки.

Фотографії.

Переписки.

Аудіозаписи.

— Ми знайшли це разом з Енджі і Тревором.

Кай відкрив першу фотографію.

Старе фото.

Молодий Трейсон.

Його батько.

Батько Енджі.

Разом.

Щасливі.

Батько Кая нахмурився.

— Ні...

— Цього не може бути.

Кай нічого не сказав.

Він відкрив наступний файл.

Стара переписка.

Там були слова Трейсона.

Його пояснення одній родині.

Потім іншій.

Одна й та сама історія.

Тільки різні імена.

Батько Кая мовчки читав.

Його обличчя поступово змінювалося.

А потім Кай увімкнув аудіозапис.

У кімнаті пролунав голос Трейсона.

Спокійний.

Впевнений.

Але тепер він звучав зовсім інакше.

Батько Кая завмер.

Він слухав кожне слово.

Коли запис закінчився, у кімнаті запала тиша.

— Скажи мені...

Його голос був тихим.

— Скажи, що це неправда.

Кай подивився на нього.

Йому було боляче бачити батька таким.

— Тату...

Пауза.

— На жаль...

Він важко видихнув.

— Це правда.

Батько Кая відвів погляд.

Ніби намагався зібрати думки.

— Ми...

Він замовк.

— Ми стільки років...