Глава

Надворі вже починало вечоріти.

Сонце повільно ховалося за будинками, а місто ставало тихішим.

У квартирі Тревора теж запанувала тиша.

Кожен розумів, що настав момент, якого вони водночас чекали й боялися.

Енджі першою підвелася.

— Думаю... більше тягнути не можна.

Кай мовчки кивнув.

Джейсон важко видихнув.

— Отже, ми розділяємося?

— Так, — відповіла Енджі. — Це буде правильніше.

Вона подивилася на Кая.

— Я з Джейсоном поговорю з нашою мамою.

— А ти... зі своєю.

Кай кілька секунд мовчав.

— Якщо чесно... я навіть не знаю, з чого почати.

Енджі ледь усміхнулася.

— З правди.

— Вона цього заслуговує.

Кай кивнув.

— Ти маєш рацію.

Вони ще раз переглянули всі фотографії, записи й документи, щоб нічого не забути.

Тревор простягнув кожному флешку.

— Тут копії всіх матеріалів.

— Якщо хтось із батьків не повірить словам, покажете докази.

— І, будь ласка... будьте обережні.

Кай усміхнувся.

— Після всього, що ми вже пережили?

— Будемо.

Вони вийшли надвір.

На мить усі троє зупинилися.

Ніхто не знав, чим закінчиться цей вечір.

Можливо, це стане початком примирення.

А можливо, усе стане тільки гірше.

Кай подивився на Енджі.

— Побачимося?

Вона кивнула.

— Побачимося.

— І... хай щастить.

— Вам теж.

Енджі з Джейсоном сіли в машину й поїхали до свого будинку.

Кай ще кілька секунд дивився їм услід.

Потім мовчки сів у свою машину.

Попереду на нього чекала, мабуть, найважча розмова в його житті.

Кай мовчки їхав нічними вулицями.

Музика була вимкнена.

Він навіть не помічав дороги.

У голові крутилися десятки думок.

«А що, якщо мама теж не повірить?..»

Він міцніше стиснув кермо.

За кілька секунд узяв телефон і натиснув на контакт «Мама».

Після другого гудка почувся її теплий голос.

— Каю? Все добре?

Він кілька секунд мовчав.

— Так... тобто ні.

Мама одразу насторожилася.

— Щось сталося?

Кай важко зітхнув.

— Мамо... мені потрібно серйозно з тобою поговорити.

На тому кінці запала тиша.

— Ти мене лякаєш.

— Це щось із тобою?

— Ні.

— Зі мною все добре.

Він подивився на дорогу попереду.

— Але я дізнався дещо... що може змінити дуже багато.

Мама вже говорила значно тихіше.

— Це стосується нашої родини?

— Так.

— І родини Вудів теж.

Пауза.

Вона явно не очікувала почути це прізвище.

— Каю...

— Що сталося?

Він на мить заплющив очі.

— По телефону я не можу.

— Мені потрібно показати тобі деякі речі.

— Документи.

— Записи.

— Фотографії.

Мама ще кілька секунд мовчала.

Потім тихо запитала:

— Це справді настільки серйозно?

— Так.

— Навіть серйозніше, ніж ти зараз можеш уявити.

Вона повільно видихнула.

— Добре.

— Я тобі довіряю.

— Скажи тільки, куди приїхати.

Кай уперше за весь вечір ледь усміхнувся.

— Дякую, мамо.

— І... будь ласка...

— Нікому поки що нічого не кажи.

— Обіцяю.

Він завершив виклик.

Поклав телефон поруч.

І вперше за весь цей час відчув, що, можливо...

Вони справді починають рухатися до правди.

Джейсон і Енджі їхали мовчки.

Після всього, що вони дізналися сьогодні, слів майже не залишилося.

— Ти справді думаєш, що мама нам повірить? — тихо запитав Джейсон.

— Не знаю...

Енджі дивилася у вікно.

— Але ми повинні хоча б спробувати.

Раптом...

— Джейсоне!

Посеред дороги раптом вибіг чоловік.

— Чорт!

Джейсон різко натиснув на гальма.

Шини голосно засвистіли.

Автомобіль зупинився буквально за кілька сантиметрів від незнайомця.

— Господи...

Вони обоє важко дихали.

Чоловік лежав на асфальті й стогнав.

— Допоможіть...

— Нога...

Енджі першою відчинила дверцята.

— Ви живі?

Чоловік ледве кивнув.

— Здається... я сильно вдарився...

Джейсон допоміг йому сісти.

— Треба швидко відвезти його до лікарні.

Вони підвели незнайомця до машини.

Тільки-но Джейсон нахилився, щоб допомогти йому сісти...

Усе сталося за секунду.

Чоловік різко випростався.

І з усієї сили вдарив Джейсона в обличчя.

Той навіть не встиг нічого зрозуміти.

Другий удар прийшовся просто в скроню.

Джейсон упав на землю.

— Джейсоне!

Енджі закричала й кинулася до брата.

Та в цю ж мить чоловік схопив її за руку.

Вона почала вириватися.

— Відпусти мене!

Вона намагалася відбігти.

Але він наздогнав її за кілька кроків.

Закрив їй рот долонею.

І сильно вдарив.

Перед очима все попливло.

Останнє, що вона побачила, — це брат, який нерухомо лежав біля машини.

Потім усе потемніло.

Коли Енджі вже майже втратила свідомість, вона відчула лише, як її піднімають на руки.

Дверцята іншого автомобіля відчинилися.

Її поклали всередину.

Машина рушила.

А вона вже не могла навіть відкрити очі.

Кай уже майже доїхав додому.

У голові крутилися майбутні розмови з мамою.

Він дістав телефон.

Мимоволі відкрив чат з Енджі.

Кай: «Доїхали?»

Він натиснув "Надіслати".

Минуло кілька хвилин.

Повідомлення було доставлене.

Але відповіді не було.

Кай трохи насупився.

— Дивно...

Зазвичай вона відповідала майже одразу.

Він вирішив набрати її.